П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

Чиясь рука опустилася на його плече. Альберт обернувся і відразу відчув, як до горла підбирається нудота, а серце починає вискакувати з грудей.

— О, рядовий Майяр! Я вас шукав.

Прадель узяв його під руку і потягнув кудись.

— За мною!

Альберт більше не був у його підпорядкуванні, але, як заведений, пішов за ним, притискаючи торбу до себе.

Вони йшли вздовж огорожі.

Дівчина була середнього зросту. Років десь двадцять сім чи двадцять вісім, не красуня, подумав Альберт, але приємна. Шубка у неї, мабуть, з горностая (але Альберт не був упевнений). Якось Сесіль показувала йому такі шуби у вітринах розкішних магазинів, і йому було дуже прикро, що він не міг дозволити собі ходити по крамницях, щоб купити їй таку. Молода жінка тримала муфту, на ній був модний капелюшок. Видно було, що в неї є можливість виглядати просто і водночас елегантно. Відкрите обличчя, великі темні очі, у кутиках — пучки дрібненьких зморшок. Темні вії та маленький ротик. Не надто гарна, але відчувалось — добре доглянута. Окрім того, видно було, що жінка з характером.

Вона була схвильована. Тримаючи в руках, обтягнутих рукавичками, аркуш паперу, вона розгорнула і простягнула Альберту.

Щоб хоч мить отямитись, він узяв його і зробив вигляд, що читає. Але в цьому не було потреби — він чудово знав, про що там мова. Офіційне повідомлення. Його погляд вихопив кілька слів: «помер за батьківщину», «через поранення, отримані на полі бою...», «похований поблизу...».

— Панна цікавиться одним з ваших товаришів, загиблим у бою, — холодно проказав капітан.

Дівчина простягнула йому ще один лист, який він мало не вронив, але швидко підхопив (а у неї вихопилося схвильоване «ох»).

То був його почерк.

Шановні...

Мене звати Альберт Майяр, я — друг Вашого сина Едуарда, і мені дуже прикро писати Вам про те, що він трагічно загинув...

Він повернув дівчині листа. Вона подала йому свою холодну, ніжну, але міцну руку.

— Мене звати Мадлен Перікур. Я — сестра Едуарда...

Альберт чемно нахилив голову. (Вони з Едуардом були схожі. Очима.)

Ніхто не знав, що казати далі.

— Мені дуже шкода... — сказав Альберт.

— Власне, панна, — втрутився Прадель, — приїхала до мене за рекомендацією генерала Морійо... — Він повернувся до неї. — Це, здається, близький друг вашого батька?

Мадлен кивнула на знак згоди. Але не зводила пильного погляду з Альберта, у якого нагадування про Морійо викликало спазми в животі. Його хвилювало, як це все закінчиться (інстинктивно він стиснув м’язи і зосередився на своєму сечовому міхурі). Прадель, Морійо... От петля і затягнеться зараз...

— Річ у тім, — продовжував Прадель, — що панна Перікур хотіла би навідати могилу свого бідолашного брата. Але вона не знає, де він похований...

Капітан д’Олней-Прадель важко поклав свою руку на плече рядового Майяра, щоб той подивився на нього. Це виглядало як цілком дружній жест. Для Мадлен капітан Прадель мав би здатися таким людяним (отой покидьок, що свердлив зараз Альберта прямим і загрозливим поглядом!). Альберт у думці поєднав прізвища Морійо і Перікура, а потім додав ще й «близький друг»... Нескладно було здогадатися, що капітан уже намацує зв’язки, і допомога панни йому принесе більше вигоди, ніж оприлюднення правди, яку він і так чудово знав. Йому вигідно було тримати Альберта у пастці (вигадка про смерть Едуарда Перікура), і досить було подивитися на нього, щоб зрозуміти, що його кулак міцно стиснутий, поки йому це вигідно.

Панна Перікур не просто дивилася на Альберта — вона вивчала його з такою безмежною надією, аж зморщила брови, ніби хотіла допомогти йому заговорити. А він мовчки кивав головою.

— Це далеко звідси? — питала вона.

Який гарний голос... Але Альберт мовчав.

— Чуєте? Панна, — знову втрутився капітан Прадель, — питає вас: чи далеко той цвинтар, де похований її брат, Едуард?

Мадлен кинула на офіцера нетерплячий погляд. Він що, той ваш солдат, недоумок? Не розуміє, про що його питають? Вона аж зім’яла аркуш. А її погляд у сум’ятті переходив з капітана на Альберта.

— Досить далеко... — вичавив з себе Альберт.

Мадлен зітхнула з полегшенням. «Досить далеко» означає, що не надто далеко, або принаймні «я пам’ятаю, де це». Чи, може, ще хтось знає. Можна було здогадатися, що вона довго шукала, поки їх знайшла. Вона не могла дозволити собі посміхнутися, звичайно, ситуація була невідповідна, але вона принаймні трохи заспокоїлась.

— Можете мені пояснити, як туди добратися?