Зоран Жмирич - Блокбастер

Борна мовчки жував сардину й дивився на нас.

– А ви тут дієте парами? Черкез і Швидкий, ти й Борна?

– Удвох зручніше. Та й ти ж не сама прийшла.

– І яка у вас із Борною історія?

– Нема історії. Ми просто команда. «Buddy Buddy» [15] Комедійний фільм режисера Біллі Вайлдера (1981). У головних ролях такі зірки, як Джек Леммон та Волтер Маттау. . Мел Гібсон та Денні Гловер. Типове кліше.

– То ти й Борна – смертельна зброя?

– А ти й твоя подруга?

– А хіба існує жіночий варіант «Buddy Buddy»?

– «Тельма й Луїза».

– Ніколи не чула. Я питала, чи ти й Борна – смертельна зброя?

Борна буркнув з повним ротом:

– Річард Доннер. Перша частина – вісімдесят сьомий, друга – вісімдесят дев’ятий.

Я усміхнувся й кинув погляд на Майду.

– Тут усі всім – смертельна зброя.

Майда все щось записувала. Попіл із сигарети впав на папір.

– Ти це переживаєш, як кіно?

– Так, але як комедію. Якби дивився це як документалку, то довелося б вимкнути.

– І як же ти міг би це вимкнути?

– Кулею в скроню.

– То війна – це фільм?

Аміджа підповз до нас і ліг так, що стіл опинився на рівні його очей. Він узяв сигарету, прикурив і докинув:

– Певним чином це так. Війна – дуже крутий фільм. Добре зрежисований, і кожен сам собі пише сценарій. Завдяки декораціям все має дуже правдоподібний вигляд, а іноземні інвестори влили великі гроші, і тут на кожному кроці як не актори, то позери. Нема каскадерів, нема дублерів. І хоч як воно закінчиться – на цьому довго дехто добряче зароблятиме.

Аміджина промова мене здивувала. Він упав на спину, піднявши забинтовані ступні, я ж повів далі, бо все, що він сказав, міг так само сказати і я.

– Одне погано – смерть знімають наживо. Але така ціна доброго блокбастера.

– Це тому у вас на рукавах написано «Blockbusters»?

– Можливо.

Я згадав Шиме й зітхнув. На очі набігли сльози. Майда на мить завмерла, наче щось перебирала в пам’яті, потім стала гортати свої записи, буркнувши мені:

– От тільки не треба тут рюмсати.

– І близько нема нічого такого. Востаннє я плакав на «Докторі Живаго», а це було дуже давно.

Нарешті втрутилася Майдина подруга:

– А що таке блокбастер?

– Значень кілька, – відповів Борна, ще не дожувавши. – Наприклад, велика бомба, яку використовували союзники під час Другої світової, така потужна, що могла знищити цілий квартал.

– І як це пов’язано з кіно?

– Коли в Голлівуді шукали термін, щоб назвати фільм, який справляв величезне враження на глядачів, згадали про ці бомби, і такі фільми назвали отим словом – блокбастери. Зараз так зазвичай називають просто дорогі фільми, а початкове значення вже забули.

– Цікаво, – щиро здивувалася студентка. – Скільки ж ви всяких подвійних значень приховуєте…

– Потрійних, – докинув Борна. – Блокбастерами можна назвати й хуліганську компанію з одного кварталу.

Майда повернулася до Борни.

– А який із фільмів того режисера – твій улюблений?

– Доннера? Їх багато. «Супермен», «Леді-яструб», «Омен». Та й «Бовдури» теж мені подобаються.

– А як це ти пам’ятаєш такі речі, якщо в тебе амнезія?

Усі, хто був у кімнаті, заворушилися на своїх лежаках. Деякі піднялися й підсіли до нас за стіл, але не дуже близько, щоб не здаватися нав’язливими. Борна абсолютно спокійно відповів:

– Не знаю.

– Може, ти пам’ятаєш тільки те, що хочеш?

– Можливо.

– Отже, постає питання: чому ти не хочеш пам’ятати, хто ти?

– Ідеться не про те, чого я хочу, а про те, що можу. Я не можу згадати ні свого імені, ні хто я. Може, я не таке вже щось і вартісне, аби згадувати.

– Борно, у тебе симптоми селективної амнезії. Деякі фрагменти ти пам’ятаєш дуже добре, а про дещо взагалі не знаєш. Але такий тип амнезії не може викликати удар по голові, як у твоєму випадку. Але й класичної ретроградної амнезії, яка буває від травм голови, ти теж не маєш – тоді ти не пам’ятав би нічого з часу до удару, а ти певні моменти згадуєш дуже легко.

– Це було запитання чи висновок?

– Не знаю, Борно.

– Нарешті, – спробував я закінчити їхню розмову. – Ми знайшли щось, чого ти не знаєш.

Двері спального приміщення відчинилися і зайшли Черкез зі Швидким. Черкез зупинився і принюхався – у кімнаті досі пахло сардинами.

– І вона мені каже, що в мене щось смердить? – повернувся він до Швидкого.

Швидкий вдав, що його нудить, заточився і сперся на Черкезове плече.

– І не кажи. Біда, коли жінка не підмиється… Проходячи повз мене, Швидкий подав мені каску.