Зоран Жмирич - Блокбастер

Майда намагалася поглядом спровокувати мене. Я її ігнорував.

– А чому ті двоє стріляють надворі?

– Якби стріляли тут, могли б когось із нас поранити.

– А у що вони стріляють?

– Один одному в голову. Ціляться якомога ближче до вуха, щоб почути свист кулі.

– Це нормально?

– Чи нормально, що ми взагалі тут?

– І ніхто їх не зупинить?

– Навіщо? Якщо звідси зникнуть ідіоти, хто їх замінить? Якісь нормальні люди? Учені? Може, психологи? Тут на фронті переважно люди не дуже освічені. Студенти всі сидять у містах. Багато з них тільки для того й вступили в універи, щоб не потрапити сюди. Якщо маєш колег-хлопців – запросто посилай їх до нас. Нам бракує розумних дискусій і психотестів. Було б дуже мило між двома боями схрещувати морозиво з парасолями.

– О, та ти, я бачу, сердитий на тих, що залишилися вдома?

– Думаєш, я не маю на це права?

– Але ж ти доброволець? Тобі мало б бути байдуже.

– Так, але з цього місяця почалася загальна мобілізація, яка чомусь не така вже й загальна. Студентам повісток не надсилали.

– Але ж комусь треба й вижити, щоб країна функціонувала.

– Спершу її треба відвоювати, щоб вона функціонувала.

Я мотнув головою у бік вікна, через яке було видно Черкеза й Швидкого на галявині.

– Тебе не бентежить, що твої однолітки протирають штани в університетах, а шмаркачі воюють? Твій колега, який у кімнаті тримає пластиковий скелет і називає його іменем свого декана, цінніший за Швидкого?

Майду зачепило, але вона не зупинялася.

– Отже, тобі було б шкода, якби вони поранилися?

– Їх не було б шкода навіть їхнім батькам. Від таких кретинів матері відмовляються. Забудуть і народять інших.

Майда знову відчула смак до провокацій.

– Хочеш поговорити про маму?

Я нахилився до неї, наставив на неї пістолет з указівного і великого пальців і процідив крізь зуби:

– My mother? Let me tell you about my mother! [13] Моя мати? Дозвольте мені розповісти вам про мою маму! (Англ.)

Майда на мить заціпеніла.

– Що? Я не розумію.

Борна докинув збоку:

– «Той, хто біжить по лезу» [14] Культовий фільм, знятий англійським режисером Рідлі Скоттом у березні-липні 1981 року за мотивами науково-фантастичного роману Філіпа Діка «Чи сняться андроїдам електровівці?» (1968). . Вісімдесят другий. Репліка Леона Ковальського. Після цього він тобі стріляє у груди.

Майда скривилася і гнула своєї:

– А ти мені розкажеш, де вчора був Борна?

– Розкажу. Був зі мною на завданні.

– Він поводився дезорієнтовано?

– Це він хай сам тобі скаже. Борно?

Борна саме відкривав бляшанку сардин – акуратно й педантично, немовби вирізав орігамі. Кімнату сповнив запах консерви. Мій напарник нахилив голову до Майди, на мить завмер і промовив:

– Я орієнтуюся нормально.

– Орієнтується він чудово. Просто не пам’ятає нічого з того, що сталося перед Днем усіх святих, – підсумував я.

Майда почала щось записувати, одночасно звертаючись до мене:

– Ти мені теж не скажеш, що ви робили на завданні?

– Можу, не проблема. Ходили в розвідку в одне село по той бік лінії фронту.

Борна глянув на мене, а Майда з посмішкою розпитувала далі:

– Вороже село?

– Ні наше, ні їхнє. Село цивільне, просто по той бік.

– З людьми?

– Частково. Кілька сімей.

– Довго там були?

– Саме стільки, скільки знадобилося для розв’язання однієї проблеми з вагітною жінкою з села.

Майда припалила сигарету, тримаючи її в тій самій руці, що й ручку.

– Проблема з вагітною?

– Так. Уклали парі на те, хлопчик у неї буде, чи дівчинка. Вирішили перевірити.

Майдина колежанка усміхнулася і прошепотіла: «Аніма, анімус. Дуалізм». Майда ж скривила уста в посмішці, впевнена, що я для неї вже – прочитана книжка.

– І що ж вона вам сказала?

– Вона не знала.

– То ваше парі вийшло пшиком?

– На жаль, Черкез переміг.

– Як це?

– Дитина виявилася хлопчиком, як він стверджував.

– Справді? І як ви це встановили?

– Розрізали їй живіт, вийняли дитину й подивилися.

Майда кілька разів глибоко затяглася. Мабуть, у голові в неї кипіло. Схоже, вона вже розуміла, що ця розмова ні до чого не приведе, але сказавши «А», мала вже казати й «Б».

– І що ви зробили з дитиною?

– Прибили цвяхами над дверима, щоб усі бачили.

Бесіда дійшла до такого абсурду, коли вона вже не знала, що робити.

– Це ти так розважаєшся?

– Ну, такі моменти дуже рідкісні, тож треба користатися з них. У будь-якому разі краще, ніж іти надвір і стріляти Борні в голову.