Светлана Талан - Замкнене коло

– Так, він ішов за мною до приміщення, але до нього не заходив, лише заглянув у вікно.

– Він схожий на грабіжника?

– Ні. Хоча грабіжник мав на голові панчоху, я запам’ятала, що він не був схожий статурою на цього юнака. Той був кремезніший та набагато вищий на зріст.

– Добре. Скажіть, ці речі вам знайомі? – слідчий виклав на стіл прикраси, які митники знайшли в Юрка.

– Заручні обручки всі схожі, тож я не можу достеменно сказати, чи саме ці були вкрадені, – сказала Маргарита, – у нас були такі сережки, а ось браслет…

Дівчина взяла браслет до рук, порахувала камінчики.

– Цей браслет точно з нашого салону, – сказала вона впевнено.

– Як ви це можете довести? – запитав адвокат.

– Він був зроблений на замовлення. Один чоловік замовив його на ювілей. У ньому тридцять вісім діамантів, стільки ж було років його дружині. Цей чоловік дав передплату, але посварився з жінкою і відмовився забирати. Він навіть залишив ті гроші, що заплатив. Довелося браслет виставити на продаж.

– Ти й надалі будеш покривати свого спільника? – запитав Юрка слідчий.

– У мого підзахисного не було спільника, бо він не причетний до пограбування, – сказав адвокат.

– Тоді доведіть мені це, – мовив слідчий.

– Доведу. Лише дайте мені трохи часу. Зараз мені треба поспілкуватися з підзахисним. Сьогодні він не буде більше відповідати на ваші питання, – чітко промовив адвокат.

Коли Юрко залишився наодинці зі своїм захисником, той попрохав ще раз до подробиць розповісти по хвилинах, де був Юрко в день пограбування і як у нього опинилися сережки та браслет. Коли Юрко закінчив розповідь, адвокат сказав:

– Поки що я не знаю, як довести твою непричетність до злочину, але мені потрібен час. Мені гарно платять, я – досвідчений адвокат, тому, я певен, витягну тебе звідси. Головне, без мене не давай ніяких свідчень, бо кожне твоє слово може бути використане проти тебе самого.

– Я все зрозумів, – сказав Юрко. – Дякую вам.

Опинившись знову в камері, Юрко думав про Маргариту. Чому йому так не щастить? За інших обставин він міг би потоваришувати з цією чарівною дівчиною. І не тільки потоваришувати…

Мирослава була дуже задоволена новими продавчинями. Щойно ті прийняли зміну, одразу ж попрохали її купити засоби для миття, чищення, дезінфікування та нові рушники для рук. Одразу ж узялися гуртом працювати. Цілу ніч продавчині мели, скребли й вичищали все в крамниці. На ранок вікна заблищали як прозорі, на полицях не залишилося жодної порошинки, на вітринах продукти були виставлені, мов солдати на параді, кожен товар мав цінник. По тому дівчата склали великий список того, що треба завезти для продажу. Мирослава взяла гроші з кредиту та поїхала на закупівлю. Вже перші дні роботи новоспечених продавчинь дали позитивні результати. В крамницю стало заходити більше покупців, тому суттєво зріс обсяг продаж. Залишалося дочекатися дня переобліку. Мирослава була приємно здивована, коли продавчині подали їй готовий звіт. Жодної копійки нестачі! Мирослава пообіцяла робітницям преміальні щомісяця, якщо й надалі будуть працювати сумлінно.

Мирослава зателефонувала Оксані, щоб дізнатись, як у неї справи. Подруга відповіла, що в неї все гаразд. Мирослава полегшено зітхнула. Справи налагоджувалися, все йшло за її планом і в подруги все добре. Вона заспокоїлася, вирішивши, що в нещастях Юрка вона не винна. Просто збіг обставин. У хлопця в житті настала чорна смуга. Вона буває в кожного. Ось вона у неї закінчується, тож і в Юрка незабаром зміниться на білу. «Все буде добре, – Мирослава повторила кілька разів. – Усе буде добре. Все буде добре». Шкода тільки, що вона не попрощалася з Валентиною. Слід хоча б на кладовище з’їздити, покласти на її могилу квіти й перепросити. Вона була доброю жінкою, щирою, вона пробачить Мирославу та не триматиме на неї зла.

Мирослава прихопила сумочку з гаманцем. Слід буде купити квіти. Найближче місце, де продають квіти, зовсім близько, у підземному переході. На таких стихійних базарчиках усе завжди дешевше, ніж у спеціалізованих крамницях.

Мирослава вже збиралася спуститися сходами в перехід, як зненацька ковзнула поглядом на протилежний бік вулиці. Вона так різко зупинилася, що на неї ззаду наткнулася якась жінка.

– Ой! – зойкнула жінка. – Хто ж так робить?!

– Вибачте, – мовила Мирослава.

Її увагу привернув чоловік, який розмовляв з жінкою. Сумнівів не могло бути. Андрій спілкувався з молодицею. Вона була невеликого зросту, чорнява, гарно вдягнена. Невже він знову зраджує Мирославу? Так ось чому він перейшов жити до іншої кімнати! У Мирослави від гніву та обурення заклекотало все всередині. Вона вважала, що повернула свого чоловіка в родину, а він знову скочив у гречку? Так нечесно! Несправедливо стосовно неї! Стоять, як два голубки, про щось туркочуть. Треба цьому покласти край. Вона не буде вдавати, що їх не бачила, а скаже Андрієві все, що про нього думає. Він був її і надалі повинен бути. Вона не дозволить якійсь вертихвістці забрати чоловіка й батька їхнього сина. Мирослава помітила, як жінка передала ключі Андрієві. Андрій нахилився до жінки і щось їй сказав на вухо. Чи поцілував? Виходить, вона передала Андрієві ключі від квартири або готельного номеру, де відбудеться їхнє побачення. Ти диви, яка вона настирна! А Андрій? Повівся на коротеньку джинсову спідничку та яскраво-жовту блузку, що обтягує її тоненький стан?