Светлана Талан - Замкнене коло

– Мені здається, що ти дуже ризикуєш, – сказала Оксана.

– Хто не ризикує, той не п’є шампанське, а хто п’є, той ризикує бути отруєним, – пожартувала Мирослава.

– Можливо, є якийсь інший вихід?

– Я все зважила, – запевнила Мирослава. – Приїжджай, я тобі покажу всі розрахунки.

– Заїду. Не обіцяю коли, але буду в тебе сьогодні неодмінно, тоді й поговоримо, – сказала Оксана.

Мирослава й далі шукала старий одяг. Вона знайшла сукню, в якій робила ремонт. По правді, її місце вже давно мало бути на смітнику, але Мирослава її випрала, хоча подекуди залишилися білі цятки від фарби. Звичайно, буде соромно йти у ній по вулиці. Доведеться швиденько дійти до найближчого підземного переходу, примоститися біля якогось волоцюги та стати з простягнутою рукою. «Купіть мої сережки, – заскиглить вона жалібно. – Задешево продаю сережки». Й тихо додасть: «Купіть мої нещастя». Вона не буде дивитися в очі тому, хто їх купить, не буде запам’ятовувати обличчя тієї людини, щоб вона не ввижалася їй ночами. «Хто перший скаже “Продайте мені”, тому й продам», – загадала собі Мирослава. Вона не обиратиме жертву, а просто продасть тому, хто попросить, і віддасть за ту ціну, яку назве покупець. Раптом у двері хтось подзвонив. Мирослава швидко закинула сукню під ліжко, побігла відчиняти. Перед нею стояла захекана Оксана.

– Спека неймовірна! – сказала вона, відсапуючись. – Микола їхав у цей бік, отож мене підкинув. А то я зі своїм черевцем вже ледь повзаю.

– Проходь до кімнати, відпочинь. Дати холодної водички?

– Давай! – Оксана важко рушила до кімнати Мирослави.

Мирослава зайшла до кімнати зі склянкою холодної води. Оксана тримала в руках сережки з зеленими камінцями.

– Навіщо ти їх дістала? – запитала Оксана, розглядаючи сережки. – Чи, бува, не продавати надумала?

– Продавати не сережки, а нещ… – мимоволі вирвалося в Мирослави, але вона затнулася на півслові та ледь не зомліла.

– Я куплю їх у тебе на щастя, – мовила Оксана, не помітивши, як ураз зблідла Мирослава.

– Ні! Я тобі їх не продам! – Мирослава подала воду, протягла руку, щоб забрати сережки.

– Не будь скнарою! Бачиш, яка на мені сукня?

– Яка?

– Зелена! Тобі ці сережки ніколи не подобалися, я ж знаю. А ось мені будуть дуже пасувати до сукні, – весело говорила Оксана. – До речі, вбиратися в одяг такого кольору мені порадив Микола, бо у мене зеленаві очі.

– Я не продам тобі ці сережки, – наполегливо сказала Мирослава.

– Продаси! Куди ти подінешся! І знаєш чому?

– Чому? – підупалим голосом запитала Мирослава.

– Бо я – вагітна, тому мені не можна відмовляти. Скільки вони коштують?

– Я передумала їх продавати.

– Не можна мені відмовляти, – наполягала Оксана.

Вона дістала з гаманця сто гривень, поклала на стіл.

– Досить чи ще?

– Оксанко, прошу тебе… Хочеш, я подарую тобі інші сережки?

– Ні-ні! – Оксана вдягла сережки. – На тобі ще сто гривень та відчепися від мене. Дай краще люстерко, я подивлюся, чи личить мені?

Мирослава принесла люстерко, майже звалилася в крісло, бо в голові запаморочилося, а ноги стали мов ватяні.

– Чому ти така кисла? Переймаєшся щодо кредиту? Та буду я твоїм поручителем, буду! Завтра піду і зберу всі необхідні папери, – запевнила Оксанка.

Наступного дня Мирославі дозволили реструктуризацію в банку. В іншому ж вона взяла новий кредит. Того-таки дня звільнила продавчинь і прийняла на роботу нових. Мирослава так була окрилена тим, що все пішло за її планом, що намагалася не думати про ті кляті сережки з зеленими камінцями…

Юрко був у кабінеті слідчого разом зі своїм адвокатом, коли привели Маргариту. Його одразу кинуло в піт, коли він побачив дівчину. Маргарита сиділа за столом навпроти, і Юрко міг її добре роздивитися. Зблизька дівчина здавалася ще гарнішою, більш привабливою. У неї були великі гарні зволожені очі кольору молочного шоколаду. Повні вуста, схожі на стиглі вишні, були ледь відкриті. Маргарита дивилася на Юрка збентежено і трохи злякано.

– Ви знайомі з цим юнаком? – запитав її слідчий.

– Ні, – відповіла дівчина.

– А ти знаєш її? – запитав він Юрка.

– Мій підзахисний вже дав покази, що особисто не був знайомий із цією дівчиною, але бачив її за певних обставин, – утрутився адвокат Юрка.

– Де, в яких обставинах ви його бачили? – звернувся слідчий до Маргарити.

Дівчина розповіла, що кілька разів бачила його випадково.

– Він був біля ювелірного салону в день пограбування? – запитав слідчий дівчину.