Светлана Талан - Замкнене коло

Вночі Мирослава сіла за підрахунки. До ранку вона списала стоси паперу, але вихід знайшла. По-перше, вона пішла до банку та написала заяву з проханням реструктурувати кредит. Причину вказала таку: «У зв’язку з тим, що останнім часом були недобросовісні наймані працівники, які зробили велику нестачу в крамниці». До такого пояснення додала кілька пояснювальних записок продавчинь, актів і розписок. Звичайно, про всі нестачі вона не могла зізнатися, бо тоді банк не піде їй назустріч.

– Не можу вам нічого гарантувати, – сказав працівник банку. – Але ми розглянемо вашу заяву найближчим часом.

«Принаймні дав надію», – подумала Мирослава.

Далі вона пішла до другого банку вже з текою готових документів. Там вона написала заяву з проханням дати їй кредит. Мирослава просила не дуже велику суму, щоб не вимагали задаток, але поручителя все одно треба було знайти. Вона подякувала та запевнила, що на днях приведе поручителя. Задоволена, вона пішла додому. Згідно з її розрахунками сума щомісячних платежів за основним кредитом повинна значно зменшитися. Новий кредит дасть змогу наповнити потрібним крамом крамницю і до зими звести фундамент, стіни і дах будиночка. Взимку можна буде братися до внутрішніх робіт. Одну продавчиню вона звільнить, бо буде сама працювати. Мишко відремонтує мікроавтобус, доставлятиме продукти й таксуватиме. Навіть ці два кредити разом будуть за сумою менші, ніж один, який є зараз.

Мирослава так поринула у власні думки, що ледь не проїхала свою зупинку. Виходячи з електрички останньою, вона подумала, як зробити так, щоб усе вийшло, як задумала.

– Продай своє нещастя – і все вийде! – чи то причулося їй, чи насправді хтось мовив позаду неї.

Мирослава ледь устигла вискочити з вагона, як за нею одразу ж зачинилися двері електрички. У вагоні вона встигла помітити бабусю, котра там стояла, притулившись спиною до дверей.

– Зачекай! – у розпачі крикнула Мирослава, але її голос заглушив гуркіт електрички, яка швидко набрала розгін і зникла в тунелі.

Мирослава ледь не розплакалася. Вона хотіла почути пораду бабусі, бажала з нею зустрічі, але їй слід було запитати, чи нема іншого способу розв’язати проблеми? Чи завжди треба продавати нещастя? З Юрком як недобре вийшло! Чи хотіла вона, щоб на хлопця посипалися нещастя? Вона ж Юркові бажала лише добра, а вийшло он як. Ні, вона тепер буде обережною, щоб ніколи не повторити помилку. Якби ж то бабуся поговорила з нею хоча б уві сні й порадила, як виправити помилку. Але ж ні! Шепнула та й знову зникла. І шукати її марно.

Додому Мирослава прийшла окрилена.

– Є добрі новини? – запитав її Андрій.

– Звідки ти взяв?

– Ти аж світишся вся. Давно я не бачив тебе такою.

– Ні, все як завжди. Ти обідав вже?

– Так. Усе в холодильнику. Їж.

– Дякую, – мовила Мирослава, але чоловік її вже не чув, бо зник за дверима іншої кімнати.

Ось так завжди. Перекинуться словами задля годиться, і знову по своїх нірках. Андрій після повернення кілька днів пожив з Мирославою разом, а потім перейшов до іншої кімнати. Незабаром приїде Мишко зі своєю дівчиною, тож доведеться Андрієві повертатися до спільного подружнього ліжка. Нічого, все налагодиться, все у них буде добре. А зараз Мирославі слід вирішити, як продати нещастя. Вона почала порпатись у своїх речах. Треба відшукати якусь річ, щоб її одразу ж купили. З одягу не було чого вибрати. Все старе, поношене або куплене в «секонді». Хіба що вибрати з прикрас?

Мирослава дістала стару косметичку, де зберігала прикраси. Золота лиш обручка, але її не можна продавати разом з нещастями. Два срібні дешевенькі персні, які вона купила, коли працювала в школі, бо варто було мати пристойний вигляд. Було ще кілька разків дешевого намиста різних кольорів, та вони й за копійку нікому не потрібні. На самому дні лежали дві пари сережок. Одні срібні у вигляді маленьких кленових листочків, а ось другі… Це було те, що треба! Мирослава так давно не вдягала прикраси, що навіть забула про існування срібних сережок із зеленими камінчиками. Вона майже не носила їх, бо не дуже любила зелений колір і не мала під них жодної одежини. Ось їх можна продати, наприклад, за десять гривень.

Мирослава поклала сережки на стіл і залишилася задоволеною. Треба знайти старенький одяг, щоб удати з себе жінку, яка не має статків, тому змушена продати прикраси. Раптом Мирослава згадала, що їй слід негайно знайти поручителя. Андрій не повинен знати про новий кредит, отож уся надія була на Оксанку. Мирослава розповіла про свої плани подрузі по телефону.