Юрій Андрухович - Carpathologia Cosmophilica

А втім, Росія далеко і взагалі її майже немає. Натомість є планетники, цей особливий різновид магів і віщунів, під’єднаних до кожного з космічних явищ міріадами невидимих і болючих струмів. Чи не вони створили це поле, цю пустку, цю лунку порожнечу? Чи не їхніми зусиллями виникла ця заборонена зона, ця руїна, цей шемріт вітру в нічних коридорах обсерваторії: “туди не можна”?..

Тисячу разів мав рацію той поет, котрий уперше легковажно заримував “Космач” із “космосом”.

Буковина, Покуття, Гуцульщина і Мараморощина, Ціскарпатія, а відтак і Транскарпатія, Трансильванія, Потисся, Подунав’я — усе це території, в той чи інший спосіб, з того чи іншого боку прилеглі до структури Східних Карпат. Тарас Прохасько, мій знайомий письменник-біософ (у недавньому фізичному втіленні популярний на півміста бармен з пасажу Ґартенберґів), дуже влучно назвав її “структурою-міфом, далі якої деструкція не заходить”. Далі на захід — уточню напрям його погляду, мабуть, дещо ідеалізованого.

Ця структура, попри її позірне місцезнаходження в деякому географічному центрі, завше була межею, краєм, околицею імперій, околицею культур і цивілізацій. Римські монети, постійно знаходжувані у готських похованнях при прокладанні тунелів і газопроводів, карбовані за часів Траяна і пізніших, дають підстави більш освіченим з місцевих мешканців стверджувати за чаркою, що їхні предки вже були громадянами однієї з Римських імперій (хоч не обов’язково Священної). Саме тут, по лінії Карпат, пройшло розмежування латинського та візантійського світів, унаочнене в розмежуванні західного та східного обрядів. А османські черепи, виорювані щовесни в полях під Хотином, нагадують не лише про нестерпну тлінність буття, але й про незбагненну дешевизну й розмаїття теперішнього чернівецького базару, настільки щільно забитого всіляким крамом з Туреччини, що жоден Філіп де Мезьєр і жоден Гамалія ніколи не дорівнялись би йому за обсягом здобутих трофеїв. (“Таким чином, ми купували сорочку менше, ніж за деньє, а тридцять сорочок за одне су без марки!” — це Одон Дейльський (XI ст.) захлинається спогадами про царгородський shoping хрестоносців).

Як бачимо, не лише Дунайська та Невська монархії причетні були до поділу, забезпеченого цією структурою-універсалією — фактично цей поділ не затихав ніколи. Хоч уже згадувані тут музейні гільзи на дні шанців, оброслих полонинським різнотрав’ям, дають якнайповніше уявлення про зіткнення геополітичних інтересів саме цих двох утворень. Зрештою, вже після їхнього падіння ця дуга, це обернуте навспак кириличне “С”, котре саме собою чудово унаочнює ідею “околичності”, так і залишалося місцем перетину векторів і впливів, активно насаджуваних уже іншими, молодими постімперськими державами й державками. Аж поки не прийшли велетні у кирзаках і не позагачували тутешні криниці розстріляними в потилиці тілами, тим самим заклавши у підвалини свого режиму вибухівку, що спрацювала рівно через півстоліття, у золотому вересні 89-го, в час ексгумацій, панахид, перепоховань і трьохсоттисячних вуличних шесть.

Але можемо припустити (необов’язковість жанру цілком дозволяє на це), ніби насправді тут упродовж віків домінували впливи цілком інакшого кшталту. Не видимі та відчутні впливи імперій, армій, поліцій, політик, а таємні впливи космічних тіл і окультних знань, свого часу викрадених, ну, наприклад, з Індії. Проте — як люблю я наголошувати — “не з тієї Індії, котра уявляється нам, як дружня країна”. А з Індії дещо вигаданої, надреальної, тієї, ,де доречне слово “рахманна”.

Згідно з давнім українським повір’ям Індія — це не зовсім півострів і навіть не зовсім материк, це швидше Острів, який лежить десь в Океані. Острів Індія населений рахманами — досить нефортунними створіннями, котрі не мають календарів і не знають, як їм вираховувати Великдень. Тож, сидячи на березі Океану, медитують в очікуванні. В очікуванні яєчних лушпайок.

Після великоднього сніданку слід обов’язково викинути яєчні лушпайки до найближчої річки, чи навіть струмка. Збігаючи вниз разом із водою, лушпайки неодмінно потраплять у Прут, а звідти в Дунай, котрий насправді є іншою назвою Нілу. З Дунаю шлях лушпайок лежить через моря на край світу. Підхоплені і проваджені теплими течіями, на десяту п’ятницю своєї подорожі лушпайки приб’ються до берегів Індії. Тоді рахмани й довідуються про те, що вже настав Великдень і починають святкувати свій Великдень, рахманський.