Братья Капрановы - Справа Сивого

А Яворницький із цікавістю зазирнув до дитячого малюнка і гукнув до Погрібняка:

— Миколо Степановичу, а йдіть-но, подивіться! Здається, Галя знайшла вам ученицю, якою ви зможете пишатися!

І раптом поза дверима загриміли кроки важких чобіт. Це було настільки несподівано, що гості, які чули їх, одразу замовкали, і мовчанка ця розповсюджувалася кімнатою від дверей, неначе хвиля. Останні кроки пролунали вже у повній тиші. Двері прочинилися. На порозі стояли троє жандармів та худорлявий чиновник у мундирі зі знаками надвірного радника.

— Доброго всім дня! — худорлявий зняв з голови кашкет і у променях світла зблиснула його лисина.

Господар будинку одразу вийшов назустріч.

— Чим зобов’язані? — холодно запитав він.

Лисий видобув з кишені гербовий папір і простягнув господарю. Той взяв, кинув оком по тексту:

— Хто ви?

— Надвірний радник Сєдов. Особливий відділ Департаменту поліції.

— Що там, Володю? — схвильована господиня підійшла до чоловіка і взяла його за лікоть.

— Нічого особливого, — буркнув той. — Просто обшук.

— Як обшук? — вона сплеснула руками.

Слово «обшук» полетіло кімнатою і зашурхотіло по кутках: «обшук-обшук-обшук».

— Можу я поцікавитися, у чому мене підозрюють? — запитав господар у чиновника, який відрекомендувався Сєдовим.

— Не вас, а товариство «Просвіта», — уточнив Сєдов. — Департамент поліції вважає, що товариство «Просвіта» займається небезпечною для держави діяльністю і розповсюджує шкідливу літературу.

— Як це? — Чому це? — Що за маячня! — загуділи голоси, і Сєдов почав озиратися, намагаючись запам’ятати тих, хто обурювався.

— Тихо, прошу, — підняв долоню господар і обернувся до жандармів. — У вас наказ на обшук приміщення товариства «Просвіта»?

— Не лише, — холодно посміхнувся Сєдов.

— А що іще?

— Рішення Катеринославського губернського у справах про товариства присутствія про припинення діяльності вашого товариства і постанову про арешт декількох його членів.

— Арешт? — пополотнів Хрінников.

І це слово немовби повисла у повітрі, змусивши кожного стиснутися всередині, немов рибі, що потрапила на велику глибину.

Сєдов ясно насолоджувався справленим враженням. Він зміряв поглядом вкляклого господаря і вийшов на середину кімнати.

— Шановне панство! Владою, яку дав мені імператор, мушу оголосити ваше зібрання незаконним і припинити його.

Якась із дам знепритомніла, і сусідки підхопили її на руки та поклали на канапу.

Сєдов із помітним задоволенням гмикнув, немовби саме такого результату й очікував.

— Але перед тим, як залишити приміщення, кожен з вас має підійти до мене для встановлення особи та складання відповідного списку.

— Мамо, я боюся, — тоненький голос маленької Галі Мазепи розрізав повітря і немовби зірвав запобіжник. Усі присутні одночасно почали охкати, обурюватися, гніватися, вигукувати щось розпачливе чи навіть погрозливе.

Сєдов мовчки слухав увесь цей гамір, а жандарми за його спиною вже присунули найближчий стілець до невеличкого столика, попередньо звільнивши його від вази із квітами. В одну мить на столику з’явився похідний каламар із пером та стос паперу. Сєдов спокійно всівся на стільця, обмакнув перо у чорнила і запитально глянув на присутніх:

— Ну-с, хто буде першим?

По-базарному підперезана рушником жінка у зношеній кохті сиділа на стільчику для допитів, з переляку підібравши ноги під сидіння. За спиною жінки плакат промовисто запитував у худорлявого селянина зі шкапою, впряженою у плуг: «Чом же ти ще й досі не в колгоспі?». Очі підозрюваної невпинно слідкували за Климом, а голова у збитій набік квітчастій хустині трусилася, мов у китайського бовванчика, автоматично погоджуючись із кожним словом слідчого.

— Хто розпускає чутки про голод? — удесяте повторював Шпакуватий.

— Ніхто, — кивала жінка.

— А звідки ж ви про це чули?

— Так люди ж.

— Що люди? — Клим починав сердитися, а це не віщувало нічого доброго.

Коли його вперше залучили до такої от профілактичної бесіди, він намагався ретельно виконувати настанови начальника слідчого відділу: бути спокійним, демонструвати прихильність до співрозмовника та бажання разом із ним дізнатися правду. Тепер же, набравшись досвіду розмов із базарними торговками та шевцями, які були головними каналами розповсюдження чуток, він уже найменше хотів дізнатися правду, а найбільше — вдарити по цій голові, та так сильно, щоб звідти нарешті почулося щось зв’язне.