Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

(…)

…груші залишаються, груша гілляста з могили зростає, і якось виростає нова, груша квітчала Рібеків сад, з двома древами ми вже напевне виберемося, останній шанс для села, пивнички ще якось тримаються, але й вони стоять непевно, під фундаментом просідає

земля, хтось каже, справа в незаконному статусі, кому що належить, спершу власність, тоді порядок, потім добробут, а інші говорять, вся справа в нас, і гірше вже не буде, тож єднаймося, слухаймо ваших порад і все одно почуваймося так, наче нас придушили подушкою і даваймо себе придушити, бо совість у нас нечиста, в нас, а не у вас, бо ми роками терпіли й устромляли ножа в спину, й не брали участі у революції свічок, бородатих священиків та молоді, а нині як покарання нам дозволили ще раз

почати спочатку, жереб завжди випадає селянинові, все заново вп’яте за п’ятдесят років, спершу батракували на Рібеків, потім землю селянам — почали хазяйнувати самі, далі змусили йти в комунгосп, полегшало нашій мамі, називався «Об’єднана сила», потім знову на новий лад, з дурнуватого розуму взяли відділили тваринників від рослинників, працювали по змінах на фермах, бабралися в гною, потім цілу годину добиралися на поле і мусили дурити власну ниву, аж поки робота не ставала осоружна чи ти сам не байдужів, навіть коли все йшло добре, а зараз останнє зусилля,

скерувати виробництво перед проваллям ринку, все подрібнити, зробити прогнозованим та ефективним, а поганяють старі таваріщі, повикидавши значки й партбілети, і заново вдають невинність із чарівними словами «ефективність» і «ринок», і проголошують такі ж лукаві лозунги, як раніше, і посилають мене в четвертій ранку переорювати землю під те, що післязавтра принесе прибуток, і знову їздити по ниві з краю в край, гвинтик у машинерії змін сезонів,

селянин завжди обробляв своє поле, навіть у сорок п’ятому, але зараз поле, трактор і мене округлили до нуля, ми змолотимо кукурудзу й розійдемося, розлучення уже розголосили, я вже навіть не питаю, чому, мені хочеться хоч раз виїхати із загінки, коли мені самому заманеться, і поїхати з плугом на захід, прямо, прокладаючи борозну по краєвидах і змучених землях аж до колишніх ваших сіл,

бо серед них теж не кожне як на виставку, таке перспективне чи вправне господарювати з кількома селянами, котрі досі не повтікали й гарують цілими днями там, де більше не ходять автобуси, де закривають магазини, школи й садочки, де збиткують кнайпи, стлівають будинки і навіть зникає назва села, і селяни вимирають, плекають ландшафт косами й колісними тракторцями та бажають нам розоритися з усім тим, що є кращого, машинами, будинками, квітами й спортмайданчиками,

ще раз почати з самого початку, але як, коли ти бачиш мух над горами огірків, ще більшими, ніж раніше, за планового господарства, тоді тобі платили й за згнилі огірки, а зараз, коли розподіл і ринок, весь добрий урожай гівно, все в гівно, усе гівно і вже лежить у труні, як старий Рібек із його грушею,

та ти мене ото менше слухай, якщо воно тобі все за ниття, селянин, який не стогне, то поганий селянин,

от зараз гроші нас як об’єднають, будьмо!, я навіть гордий мати більш певний заробіток, і я постараюся не вираховувати, чого варте оте «Чібо» в зернах проти того, що я бачу по телевізору, безробіття серед молоді, мережа збуту «Фольксваґена» проти наркобаронів, банани проти крадіжок, шоколадні цукерки проти сміття від упаковок, я вже не можу дивитися на все, що вони там показують, банки кока-коли та журавлі, не рахуючи книг про садівництво та репортажів про те, як мовчки недоїдають пенсіонери, всі рахунки неправильні, і тільки з чайовими все гаразд…

З німецької переклала Олександра Григоренко

У самоописах об’єднаної Німеччини головну роль було віддано місту як центру соціальної динаміки та екрану історичних процесів. При цьому Берлін постав особливим локусом Повороту й Об’єднання: це місто історично було площиною реалізації політичних постановок, визначальних для колективного уявного Німеччини: від Ваймарської республіки, коли Берлін було проголошено культурною столицею світу, до гітлерівських часів, за яких попри те, що оплотом націонал-соціалізму вважався Мюнхен, Берлін обов’язково мав стати серцем III Райху, й аж до Холодної війни, експліцитно алегоризованої топографією розділеного міста й Муром. У колективному уявному Німеччини 90-х місто постало столицею Об’єднання, політичним (1999 року уряд ФРН переїхав з Бонна до Берліна), культурним та репрезентативним центром країни, екзотичним (східна частина) та мультикультурним (західна частина, а згодом і «робітничі» райони східної), що приваблює тисячі туристів з Німеччини та з-за кордону.