Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: ВЦ «Академія», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дай сили заплакати. Роман-видіння: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дай сили заплакати. Роман-видіння»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усе в них було юно і красиво. А коли Віоланни трагічно не стало, світ очужів і життя втратило сенс. Але він уже володів даром відкриття інших світів. І переступив їхню межу, багато побачив, пережив, передумав і зрозумів. І зустрів Віоланну. І пізнав з нею ще не пізнане…
Про це — сповнена багатьох подій, глибоко лірична і філософська історія «Дай сили заплакати».

Дай сили заплакати. Роман-видіння — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дай сили заплакати. Роман-видіння», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— У нас є такий документ, — із готовністю відповів полковник і вийняв із внутрішньої кишені кілька стодоларових купюр.

— Великий Господь, але і він не міг усе предвидіти, — мовив отець Василій. — Сотворяючи мирозданіє, Всевишній, мабуть, не планував большевиків із їх комунізмом: розрушили наші церкви і нас жебраками содіяли. Дуже плохенька наша церква, треба дах міняти. Перекриємо храм Божий, а Бог прикриє деякі наші гріхи.

…Батька ховали за всіма християнськими канонами. Коли могилу закрили, всі четверо гостей стали біля хреста, витягли пістолети і кількома залпами відсалютували, чим неабияк налякали сільських бабусь.

Після поминок ще раз висловили родині співчуття і зібрались їхати. Старший відкликав мене у бік і запитав:

— Як думаєш жити?

— Буду вчитись далі, а там — як доля розпорядиться.

— Я бачу, скрутно вам живеться. Та й за навчання, наскільки знаю, платити треба.

— Я на державному утриманні, — відповів понуро.

— Ти тільки нічого не думай. Ми у великому боргу перед батьком. Ось — будете із бабою мати на якийсь час.

Відкрив дверці джипа, витяг металевий кейс, відкрив і подав мені кілька пачок стодоларових купюр.

На той час це було величезне багатство. Я без усяких емоцій і заперечень взяв пачки грошей і байдуже поклав у пазуху.

— Ми їдемо на Балкани, — раптом сказав полковник. — Там скоро буде дуже «весело». Якщо хочеш, можеш з нами податись. За кілька місяців заробиш на життя.

— Дякую, з нас уже досить батька і матері. Вони заробили. І тепер справді не журяться, як жити і що буде завтра, — мовив із гірким сарказмом.

— Твоя воля, — відповів сухо полковник.

18

Згодом, переглядаючи по телебаченню хроніку Балканської війни, я кілька разів бачив знайомого полковника поруч якогось політика. Мені здавалося, що звідти, з екрану, полковник постійно дивиться тільки на мене і питає:

— Ти не шкодуєш, що не поїхав з нами? А жаль!

А мені було справді жаль. Я ще не відійшов од смерті Віоланни, а тут трагедія з батьком. І якщо її відхід у вічність сприймав як кару Божу, що звалилась несподівано, і її треба пережити, то смерть батька була для мене удвічі важча — в ній я винив себе.

Чи знав я, що коїлось у його душі? Чи міг я припустити, через які страждання давалося пройти йому, бойовому генералові, якщо він так зламався? Що він відчував, втративши на війні кохану дружину? Я, котрий сам не так давно пережив трагедію втрати найдорожчої людини, мусив про це знати і пам’ятати. Мені треба було його зрозуміти, розрадити, допомогти зібрати духовні сили. Натомість я завдав, можливо, найбільшого удару, звинувативши в боягузтві, слабодухості і зраді.

«Не добивай мене, сину, і ти теж проти мене?» — цей благальний голос батька ні на секунду не стихав у моїй голові. З ним я засинав, він весь час мучив у сні. Він, немов Божа кара, настійно супроводжував мене повсюди: «Сину, і ти теж проти мене… Не добивай мене… Хіба мене мало життя покалічило?». Це був живий голос батька: з інтонаціями, подихами, зітханням. І я ніяк не міг позбутись цих слухових галюцинацій… І від того відчуття провини за те, що я вбивця батька, ставало ще нестерпнішим. Та ось…

Напрочуд погідного надвечір’я пізньої осені я сидів під дубом на горі Ловачці і спостерігав захід сонця. Це був якраз сороковий день по смерті батька. Я байдуже дивився на оранжево-червоний, як багнетом розпанаханий навпіл кавун, небокрай і знічев’я рахував військові колони, що поволі тягнулися трасою з Європи. Розсипалась радянська імперія… І все нажите і крадене по окупованих світах добро знову стягувалося до центру держави або ж по дорозі безслідно зникало у бездонних кишенях. І нікому до того не було жури.

Зелені колони військ у променях сонця, яке заходило, ставали червоними і нагадували велетенських черв’яків, що, напившись сукровиці, безугавно один за одним виповзають із трупа колись могутнього і непереможного бугая. За мить набігла хмара. Хлинув дощ. Він теж пахнув крилами мертвих птахів. У долині зграєю бездомних собак заскавуліли вітри. Самотньо. Одиноко. Все навкруги пахло гнилизною і пліснявою всесвітнього тліну. У сутінках почав опускатися з гори Ловачки, коли побачив і остовпів…

Із Долини снів випливла світла хмаринка і потихеньку понеслась у бік кладовища. І чим ближче — набирала обрисів жінки. Жінки — білого фантома. Гамуючи страх, я обійшов кладовище з боку села, проліз через живопліт і зачаївся біля древнього кам’яного хреста. Потім обережно визирнув і вражено зітхнув: над могилою батька зависла світла хмаринка. Ні… Це був силует білої-білої жінки. Вона не здіймалася над могилою, а стояла біля неї на колінах. Я придивився ще пильніше. Жінка у білому, склавши руки, тримала їх біля вуст і, бачилося, щось пристрасно шепотіла. Так тривало хвилин зо десять. Далі світла жінка-хмарина знялась і повільно-повільно попливла в бік Долини снів. І як тільки вона розчинилась там у густому тумані, у мене одразу в голові зникли батькові голоси.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Обсуждение, отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x