Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: ВЦ «Академія», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дай сили заплакати. Роман-видіння: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дай сили заплакати. Роман-видіння»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усе в них було юно і красиво. А коли Віоланни трагічно не стало, світ очужів і життя втратило сенс. Але він уже володів даром відкриття інших світів. І переступив їхню межу, багато побачив, пережив, передумав і зрозумів. І зустрів Віоланну. І пізнав з нею ще не пізнане…
Про це — сповнена багатьох подій, глибоко лірична і філософська історія «Дай сили заплакати».

Дай сили заплакати. Роман-видіння — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дай сили заплакати. Роман-видіння», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Заплющ очі, — попросив незнайомець.

Перед тим як виконати прохання, я обернувся і побачив…

У ту ж мить щось лунко тьохнуло мені у серці… і я раптово опинився на пагорбі перед Долиною снів.

Так само, як перед цим, коли я повертався з Лавок, парко дихала земля, ліниво парило сонце, голосисто заливалися щасливі цвіркуни і мирно дрімала пополудньої пори на лівій щоці наша гора Ловачка. Я присів на пагорбі, помалу приходив до тями, оглядаючи навколишній світ. Після всього побаченого і пережитого з’явилося таке відчуття, наче після вражаючого світловими ефектами кольорового кіно я почав дивитися стареньку чорно-білу кінохроніку — настільки різнилося сприйняття двох світів. Але не це мене найбільше мучило. Я, болісно напружуючи пам’ять, намагався згадати ту картину.

Коли на мить оглянувся… я знаю, що встиг побачити… Але що? І тут осяйнуло, я побачив площу, де бабуся-хризантема продавала сни — неподалік храму Плачів. І одинокого чоловіка побачив на тій площі. Він і далі сидів на грубо обтесаному великому камені, схиливши голову і поринувши у велику печаль. Я знову побачив його рясні зморшки на втомленому обличчі і зболені та сумні, як води осінньої ріки, очі. Це був той найрідніший мені чоловік, якого я зустрів насампочатку. Той чоловік, про якого мені дід-пророк повідомив: «Це ти сам у далекому майбутньому».

Але що це? В ту останню частку секунди, коли переді мною відкрився тунель, я побачив, що біля самотнього чоловіка стояла Віоланна. Вона ніжно гладила його по голові, щось говорила, намагаючись втішити і розрадити. Але мовчав чоловік, незрушно сидячи на грубому камені, і, видно, великою була його печаль…

Повільною ходою я попрямував берегом Рекестра до села, так і не оговтавшись від побаченого і пережитого. Під горою Ловачкою зустрів тітку Марію, що саме поверталася з Мукачева. Побачивши мене, вона від здивування аж скрикнула і хутко перехрестилася.

— Ти звідки явився? — перелякано запитала.

— Як звідки? — знітився я. — Був у Лавках, тепер повертаюся.

— Бреши сорокам, — почервоніла од гніву тітка. — Тебе вже тиждень виглядаємо. Я он і тепер з міліції іду. Вже всю родину допитали. Де тебе тільки не шукали, а ти наче із цього світу вивітрився.

— Але ж я тут.

— Ну і слава Богу. Вештаєшся по всяких блудницях, а ми тут з розуму сходимо.

Хотілося тітці щось пояснити, але не зміг вимовити й слова. Здавалося, хтось перепинив мою мову й тепер хутко намагається стерти з пам’яті всі картини побаченого.

— А зараз куди йдеш? — запитала тітка.

— Додому, куди ж, додому, — промимрив я і несподівано відчув, як мене нестримно потягло до колишнього графського маєтку.

— Ну і добре, — зраділа жінка, — підемо удвох. Скажу, що тебе знайшла — ставте великий могорич!

— Ідіть. Я вас наздожену. У мене там залишилися речі, — показав у бік Ловачки і, не усвідомлюючи своїх дій, рвонув із місця.

— Вернися, блуднику! — закричала розпачливо вслід тітка.

Я, гнаний дивною силою, чи вірніше, не до кінця усвідомленою цікавістю, помчав на вершину Ловачки, злетів схилом, аж доки опинився перед графським маєтком.

Розмарію зеленим павутинням обснувала ожина. Я обережно прочинив заіржавілу хвіртку й увійшов у садибу. Колись акуратно, з любов’ю підстрижені і доглянуті декоративні кущі розрослися, розповзлися і нагадували зграю бездомних псів на сміттєзвалищі. Навколо панувала пліснява. Застояно-пропахла тиша, від якої не те що ставало лячно, а нудило.

Пригнічена заростями графська обитель теж здрібніла і, наче соромлячись, все глибше вгрузала-ховалась у землю. Я стояв ніби неприкаяний і ніяк не міг збагнути, що ж мене сюди пригнало, за чим я прибіг? І раптом серед цієї спітнілої тиші я почув легкий і світлий шерех.

Глянув на веранду, і лунко тьохнуло у горлі — на шовковому шнурі висіло плаття Віоланни. Та сама легенька, ніби зіткана з весняного сну, сукня, у якій вперше її зустрів… Та сама сукня, яка потім урятувала мене від божевілля після смерті Віоланни. Навдивовижу тихо, ані подиху вітру, але біла-біла, наче ангельські крила, сукня Віоланни дивно погойдувалася на шовковому шнурі і, ніби чиясь рука, чи то манила до себе, чи просто вітала.

Заскреготали двері, і на веранду вийшла графиня. Вона аніскілечки не змінилася. Наче цариця часу, зверхньо глянула на мене і простягнула руку за сукнею. Раптом зупинилася, знову подивилась на мене і, не мовлячи ні слова, понуро зайшла до хати, залишивши і надалі тріпотіти на веранді біле-біле дівоче плаття.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Обсуждение, отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x