Фоззи - Червоні хащі

— На ні-ког-да! — відтарабанила по складах Зінаїда і щиро усміхнулася до Журби. — Григорію Івановичу, заспокойтеся: ви здорові.

— Як здоровий? — дещо ображено перепитав у неї Журба, ще не зрадівши. Мабуть, так глибоко занурився в наші плани, що звикнув до думки про вже підтверджену хворобу.

— Та отак, — так само радісно відповіла Грузінка, дістала з кишені кофти аркуш паперу, складений учетверо, й від душі лупонула ним по столу. — Читайте!

Журба надибав десь у кріслі окуляри і почав повільно читати довідку, в якій ішлося про те, що другий аналіз показав негативний результат, що сталася помилка, за яку лікарня просить вибачення.

— Ето как же? — не повірив їй Старенький. — Надо точно знать, потому што ми уже в суд ідьом. Надо в Кієв єго, проверіть, ми самі заплатім. Дайом сто баксов, штоб сразу на таксі. Бодя, рассчітайся, — він збуджено повернувся до мене — так швидко, що я аж злякався.

Та завідувачка тільки розсміялась і розповіла, що Новіченкова все з’ясувала: з метою економії в Черкасах беруть відразу десять аналізів в одну пробірку і спільну суміш перевіряють. Коли хтось із цих десяти хворий, решта теж отримує позитивний результат, якщо в когось язик повертається так його називати. Потому в усіх із цієї десятки беруть повторний аналіз. У нашому випадку він показав негативний результат, тобто Григорій Іванович — здоровий. Головне тут — не заплутатись у цих прикметниках: «здоровий», «позитивний».

І додала, що це в Черкасах помилились і зарано надіслали висновок. Потому завідувачка поплескала очманілого Журбу по плечу і сказала:

— Все хорошо, шо хорошо кінчається. Лягайте вже, завтра Різдво. А потім Христос народиться, і ви, Григорію Івановичу, теж ніби знову народилися. Ви його, я знаю, любите, і він вас — теж.

І пішла до роздачі, щаслива, ледь не пританцьовуючи.

Десь за годину ми полягали, та заснути не вдавалося ще довго. Йосип усе крутився і бурчав собі під ніс:

— От зараза, весь сєанс перєсрала. Нє могла на час позже прієхать? Ми нєдомечталі.

— Тєбе лєгко говоріть, — роздратовано озвався зі свого ліжка Журба, і Йосип неочікувано погодився:

— Та да, ето я лішку взял. А вообще, Гріша, дал ти сєгодня всєм прікуріть.

Григорій тільки гучно видихнув і трохи згодом уже іншим, розслабленим, голосом почав розповідати, що в них у селі був випадок — давно, — коли якось один дід заніс до села гонорею. Взимку те було, і навесні з’ясувалося, що хвороба пішла по хатах, а ніхто би на того діда й не подумав. І правду дізналися випадково — через бабку зі станції, від котрої він і це саме.

— Ето ти к чему? — недовірливо спитав Йосип. — На сєбя, шо лі, намекаєш? Ти ж говорил: за царя Панька?

— Ну… — Журба не поспішав із відповіддю. — Нє то, штоби на сєбя, но знаєш: я сєйчас вот пріпомніл, што било дєло, і нє так давно.

— Знаєш шо? — рявкнув у темряві Старенький.

— Знаю, — задоволено відповів Григорій, і ще довго з нашої палати лунав гучний регіт.

Зима трималася довго. Уже й березень завернув на другу половину місяця, а сніг у Червоних Хащах усе лежав, тримаючись за холодну землю і не даючи нам особливих шансів на просту радість від того, що весна принесла сонечко. Щоранку ми зазирали у вікна, сподіваючись на відлигу, та вона все не йшла. Журба щоразу казав, що треба повертатися до старого календаря, ніби ці два тижні щось вирішували.

Та вже було зрозуміло: зиму ми пережили. Це для дітей зима — як свято: подарунки, санчата, канікули. А для старих людей — головне випробування. Зінаїда якось за сніданком штовхнула урочисту промову про те, що цього року нам удалося прожити зиму без втрат і що на її пам’яті це — чи не вперше. Старожили, щоправда, у відповідь пригадали, що дев’яносто дев’ятого теж ніхто не помер узимку, та висновок усе одно був втішний: вижили, молодці. «Пропетлялі», — сказав Старенький.

Тоді він іще додав, що головний ризик для подібних на наш будинків — пожежа. І саме взимку, коли батареї ледве теплі й усі додають, що можуть: де пічки, де обігрівачі. А це — завжди ризик. У нас були чотири великі обігрівачі, які лишив у спадок мій попередник, Сергеїч. Його дочка купила їх улітку — вживані, на розпродажі, — проте купила і привезла, причому всім, а не лише у батькову палату. Якщо такі вчинки фіксують на небі, я сподіваюся, що цій жінці свого часу зарахують.

Обігрівачі ще працювали, та вже на мінімумі. Грузінка наполягала, що треба економити електрику, бо ніякої державної допомоги не вистачить, аби покрити наші зимові рахунки. Державі тим часом було складно: наближалися парламентські вибори. Тільки й розмов про це було. Кривій уже не тільки Ющенко дзвонив, а й Юля та навіть спікер парламенту.