Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

Сара виграла справу.

Виграла справу, але натомість набула депресію. Вона звільнилася з роботи й тижнями сиділа вдома. Найкраща подруга, яка відвідувала Сару в ці дні, побачивши, що вдома в дівчини, незважаючи на депресію, ідеальний порядок, а ліжко ідеально заправлене під лінійку, пожартувала, що з танцівниці вийшов би непоганий солдат.

Ця фраза все й вирішила. Через три тижні Сара була новобранцем Національної гвардії.

— Але як ти наважилась так круто змінити життя?

— Просто я не хотіла жити тим, чим жила раніше. Не хотіла таких стосунків. Не хотіла більше бути беззахисною. Я люблю волю. І я дуже вперта! Я ж шотландка! — Сара весело струснула чорними кучерями.

Старанність і воля до перемоги довели МакКарті від рядового до сержанта. І тепер вона права рука полковника у вирішенні матеріально-технічних питань.

Я раніше писав про Сару, як про «тінь, праву руку й жіноче alter ego полковника», але тепер щодо «жіночого ego» маю сумніви. Припустімо, я можу уявити командира репортером, хоч уявити це надзвичайно важко. Однак уявити Вескотта балериною…

— Саро, на базі говорять, що ти закохана в полковника, це правда? — спитав я, задихнувшись од власної зухвалості.

Сара сьорбнула кави і всміхнулась:

— То нехай говорять, що я можу зробити… Усе одно правду нікому знати не обов’язково. І полковникові насамперед. Зрозуміло?

У мене закінчилися всі запитання і залишилося тільки одне:

— Саро, чому ти мені все це розповіла? Мої запитання були геть нетактовні…

— Ти ж журналіст, — засміялася Сара. — Ось ти й витяг з мене всю правду! Може, напишеш про мене якусь історію.

— Тоді я буду журналістом до кінця і спитаю: де докази? Мені потрібні докази!

Сара відставила чашку з кавою, вийшла на середину кухні, плавно стала в п’яту позицію і легко закрутила fouettés en tournan  [30] Fouettés en tournant (франц.) — fouetter — «підганяти, збивати» — рух у класичному балеті, який виконують як ряд оборотів, що послідовно повторюються на одному місці. з балету «Дон Кіхот». Прямо у військових черевиках і формі сержанта Національної гвардії США.

Настав час поговорити з моєю напарницею і про сицилійську мафію.

— Франческо, чому ти не любиш «правильних людей»? — так місцеві сицилійці називають співвітчизників, які в обхід держави займаються фінансовими та кримінальними оборудками, простіше кажучи, мафію.

Франческа перестала колупатися в телефоні, відклала його вбік, і я зрозумів, що розмова буде серйозна.

— Джорджіо, чого це ти раптом став цікавитися злочинцями? — красиво вигнувши чорну брову, спитала напарниця.

— Ну, знаєш, ти сицилійка, а Сицилія — це…

— Апельсини!!! Аранчіні!!! Піца! Етна! Вино! Сонце! Риба врешті-решт! Тільки не мафія!!! Це в іноземців — найдурніший стереотип. Сицилія — отже, мафія. Bullshit!!! — закотила очі Франческа.

— А як мафія виглядає зсередини? Як до неї ставляться самі сицилійці?

— По-різному. Освічені й порядні — негативно. Решта — сам бачиш. Зсередини на неї взагалі краще не дивитись. Ти пробував заглянути в бочку з лайном?

— Невже все аж так погано? Я чув, що вони дбають про своїх, допомагають своїм…

— Джорджіо, дорогий, — Франческа приклала пальці до скроні. — Мене завжди захищали брати. І ти. А не мафія. Боронь боже від такої допомоги, де одна рука допомагає, а інша калічить. Причому калічить значно більше!

— Але ж твій батько…

— Так, мій батько, коли приїхав, звернувся до головного з місцевих. Він людина старого ґатунку, не мав ані долара в кишені, і в нього була мама в інвалідному візку. І хоч батько давно віддав ті гроші, що позичав, він усе одно ходить у боржниках.

— Тобто?

— «Джіованні, ти ж з наших, Джіованні, ми тобі допомогли, тепер допоможи ти нам, ми повинні разом вирішувати наші справи, ми маємо стояти за спинами один в одного… Бла-бла-бла!» Я, чесно, не знаю всіх фінансових оборудок, які проходять через батьків бізнес, і, чесно кажучи, знати не хочу. Але з математикою в них тяжко, Джорджіо. У них чомусь завжди помилки на користь фірми!

Франческа розсердилася так, що навіть не кидала в мене апельсинових шкірок. У мене на мить з’явилось відчуття, що вона запустить у мене цілим апельсином. Я нечасто бачив свою напарницю такою лютою.

— Але бізнес працює… — я спробував знайти в цій ситуації плюси.

— Він працює, та не в той бік, Джорджіо. Якось батько попросив був мене підбити один звіт. Я ще звернула увагу на завищені ціни поставок, а потім різницю з тих цін у графі «оплата за консалтингові послуги». Консалтингові послуги в піцерії, Джорджіо! У піцерії!!! А фірма ця належить, кому б ти думав? Сім’ї тих, з ким батько начебто розплатився багато років тому! Bullshit!!!