Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Справді, це добре, що вона верну… — мене перебив сильний хлопок. Світло в командному центрі погасло, й одразу ж увімкнулось аварійне. Монітори тільки злегка блимнули. Запищав блок, що відповідає за телеметрію. Я кинувся на кухню, але у напівтемряві перечепився через стілець і розстелився прямо на порозі. Не забився, але встати не міг. Мене душив сміх.

— Я не винувата! — пискнула з кухні напарниця. — Я тільки ввімкнула плитку, і…

— Господи… — прошепотіла Сара й закотила очі. — Господи, Франческо! Як добре, що ти повернулася!

Кажуть, що національний фольклор визначає характер. Монголи, наприклад, оспівують безкрайній степ, красу дівчат і ніжність матері. Сицилійський фольклор, запевняє Франческа, повний драматизму і пристрасті. Український фольклор ми теж якось зачіпали, і, судячи з усього, українці — великі оптимісти з чудовим чуттям гумору.

— Сьогодні я вам розповім про одну українську пісню… — урочисто повідомив я у мікрофон.

Ми всі сиділи за своїми робочими місцями в командному центрі й займались обрахунками. Я свою частину закінчив і чекав, поки Франческа звірить дані. На нас були спецгарнітури, об’єднані в єдиний ефір.

— …І ця пісня про кохання!

— О, про кохання — це цікаво! — пожвавилися дівчата.

— «Ти казала, в понеділок підем разом по барвінок», — почав я. — До речі, це була пісня, в котрій я вперше почув українську мову. Було мені тоді років чотирнадцять…

— Самий вік! — озвалася Трейсі. — Чотирнадцять років, кров кипить, ех!.. — дівчина згадала свою гарячу ямайську юність.

— Дурнуватий, але хвилюючий, — занудно прогундосила Франческа.

— Чому це дурнуватий?

— Трейсі, згадай моїх співвітчизників — Ромео і Джульєтту, — пробурчала сицилійка. — Кохатися в них розуму вистачило, а скласти план втечі — ні. Я вже не кажу про дипломатичний шлях подолання проблеми ворогуючих кланів…

— Франческо, це ж діти! А дипломатичний шлях і деяким дорослим не дається…

— Трейсі, ну які діти? Джульєтті було тринадцять — у XIV–XV століттях це вже цілком дорослий вік. Мій батько в чотирнадцять уже керував майстернею, а у вісімнадцять прийшов до батька моєї матері і заявив, що одружиться з нею і сам біс йому не завадить! Під «бісом» він мав на увазі, звісно, мого діда!

— Франческо, чотирнадцять — це час кохання, а не складних життєвих проблем! Ось у нас, на Ямайці…

— «Я прийшов — тебе нема, підманула, підвела!» — несподівано вставив я, розуміючи, що як Трейсі почне про ямайське кохання, то про українську пісню ніхто й не згадає.

— Тобто? — не зрозуміла Франческа.

— Дівчина обіцяла піти в понеділок по квіти, чувак прийшов, а її немає! Чувак у розпачі.

— Подумаєш, може плани змінилися. Теж мені, big deal . Понеділок же! Чого одразу дівчину звинувачувати в брехні?!

Трейсі ображено мовчала.

— «Ти казала, у вівторок поцілуєш разів сорок!» — Франческа загиготіла.

— «Я прийшов — тебе нема!»

— Словом, теж плани змінилися, — закінчила за мене напарниця.

— І що тут смішного? — металевим голосом промовила Трейсі. — Такий кайф зірвався.

— Чекайте, ви ще не знаєте, що було в середу!

— І що?

— «Ти казала, у середу підем разом по череду», — в перекладі англійською це звучало: «підемо на ферму». Біс його знає, чи йдеться про рослину, чи про череду корів?

— «Я прийшов, тебе нема, підманула, підвела!» — і тут я згадав приспів: — «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене, молодого…», — ну, ви зрозуміли.

— Гм… — гмикнула Франческа. — Здається, дівчина перегнула палицю.

— Здається, вона просто знущається з хлопця, — пробурчала Трейсі.

Її тон мене насторожив.

— Трейсі, вибач, ти образилася? — здогадався я.

— Ну що ти, Джорджіо, анітрохи! — відповіла Трейсі, особливо натиснувши на «анітрохи». І я зрозумів — образилася.

— Пробач, я тебе перебив… Я думав, що за розмовами про кохання ви й не згадаєте про пісню!

— Коли дівчина говорить про кохання — ніколи (!) не можна її перебивати!

— Вибач, винний! Більше не буду!

— Пізно вже!

— Не пізно, якщо я попрошу тебе розповісти те, що ти збиралася нам розповісти.

— Ну добре, — змилостивилася Трейсі. — Я тільки хотіла сказати, що на Ямайці, наприклад, батьки дозволяють дітям пізнати радощі кохання. Бо коли ж, як не в чотирнадцять?!

— Може, й так, — сказала Франческа. — Ямайці — діти природи. А на католицькій Сицилії це була б суцільна «Ромео і Джульєтта». Too much drama! [15] Too much drama! (англ.) — Занадто драматично!