Василь Карп'юк - Ще літо, але вже все зрозуміло

Здесь есть возможность читать онлайн «Василь Карп'юк - Ще літо, але вже все зрозуміло» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ще літо, але вже все зрозуміло: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ще літо, але вже все зрозуміло»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Придивляючись до деталей, автор раз у раз відкриває органічну цілісність світу, частиною якого є людина. Стиль письма Василя Карп’юка близиться до розмовної простоти, не втрачаючи виразності особистого голосу, а плин його мови, як це часто буває в розмові, легко переходить від побутових справ до питань метафізичних. Для всіх, хто любить зупинятись і неквапом рушати далі.

Ще літо, але вже все зрозуміло — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ще літо, але вже все зрозуміло», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

{ сіно }

Сіно таке хистке і таке добре. Воно може бути золоте, а може бути сіре. Тоді мама називає його зеленим. А тато каже, що треба складати в оборозі при дощаній стіні з щілинами, щоб вітер досушив. І не толочити, щоб не затхнулося.

За день трава може висохнути лиш як дуже спекотна погода або коли кошено пізно (наприклад, у серпні) і вона вже досить висохла в землі. А переважно треба складати в остриви чи в пласкєнки. Острива — це молода смерека-сушиця, якій щось не дало рости. Вона на пні висохла, втратила хвою і стала легкою. Тоді її спилюють і відрізають верх. Залежно від товщини (оптимально — як рука вище ліктя) висота складає від двох до двох з половиною метрів. Найважливіше, щоб на остриві були рясні рівномірні гілки. Їх зрізують, але не повністю, лишаючи чопи приблизно по двадцять п’ять сантиметрів. Якраз на чопах і тримається сіно. Коли його накидати, то острива вже не просто острива, а копиця.

Вміти кидати остриви не так складно, але треба вміти. Рівномірними пластами сіна обкладати остриву навколо знизу вгору. Ще копиці можуть бути тонкі й товсті. Якщо сіно вже доволі сухе, то його кидають великими пластами. За кілька днів дійде — і одразу в оборіг. А якщо сіно сире, то кидають тонкі копиці, щоб добре просохли.

З такої властивості копиць за радянських часів була користь. Бо люди косили на своїх городах, а мусили здавати сіно в колгосп. Дідо з бабою теж.

Після важкого трудового дня на полозі (бо щойно скошена трава називається « поліг ») приходив чоловік від колгоспу і рахував, скільки накидано копиць. Аби потім стільки ж забрати. То баба з дідом мусили хитрувати. Не дивилися — сире чи не сире, а таки туго складали сіно у товсті копиці. Відтак серед ночі вставали і йшли красти самі в себе. Розбирали копиці в місячному світлі, а потім знову складали, але вже тоненькі. А сіно, яке лишалося, забирали в оборіг і складали попри стіну. Бо ж свою корову теж треба чимось годувати в зимі.

Пласкєнка — мала копичка без остриви. Назва походить від слова « пласт », бо теж викладається пластами. Але в гуцульському діалекті перед м’якими і пом’якшеними звуками у вимові « т » перетворюється на « к ». Тому так. У пласкєнки часто складають отаву, якщо їй лишилося небагато, щоб досохнути. Наступного дня її ще розтрушують, як спаде роса, дають кілька годин провіятися і закидають в оборіг.

Пласкєнки наймиліші. Під ними можна спати. Або й на них. Вони виглядають такими пухнастими, як овечата.

Ще є один спосіб скиртування сіна — це може бути й шестиметрова пряма жердка, яку вертикально закріплюють у землі, довкола встеляють гілля, щоб сіно не лежало на землі і не гнило знизу, а тоді накладають сіно, старанно втолочуючи, щоб міцно трималося. Така гігантська копиця називається просто «сіно».

Такі «сіна» стоять усю зиму. Їх громадять переважно на віддалених від хат полях, де нема оборогів. Бо як маржини є багато, то й сіна треба багато. А як оборіг малий, то все не помістить. Тому спочатку годують корову сіном, що в оборозі біля хати. А коли серед зими чи під весну закінчується, то йдуть на дальші поля і звідти везуть саньми.

Із сіном праця важка, бо завжди в спеку. А в горах тим більше, бо складності додає нерівна поверхня. Але відтак корівка дає добре молоко, і все врівноважується.

Як є праця, то є втома. Як є втома, то є відпочинок. Як є відпочинок, то є сила. Як є сила, то можна знову до праці, щоб жити в своєму світі в радості.

Щороку спина згорає на сонці й шкіра лупиться. Піт солоний очі промиває, а витерти нема як, бо на спині несеш верету з сіном і міцно тримаєш обома руками, аби не випустити. А в пазуху і у волосся насипалося трини із сіна. І ходиш такий запорошений. Але як до заходу сонця все швидко поробити, то можна встигнути на річку. А там уже прохолода і легше. І грайливі водні буруни добре позмивають усю трину і піт. Лишиться тільки солодка знемога. І голод. Бо після купання хочеться їсти. Наприклад, кулешу зі шкварками і смаженим яйцем. А потім ще й кулешу з молоком. А тоді вже й добрий сон. А чом би й не на сіні?

{ хоч ранки на руках лишилися }

Сестра придумала все якнайліпше. Я ще їхав у автобусі з Франківська, як вона потелефонувала, що чекатиме в Брустурах на зупинці біля каплички, і коли зійду, то одразу подамося на річку. В мені трохи пробивалася втома і підганяла додому, до сну, але згадки про колишні цілолітні походи на річку додали жвавості в серце. Тим більше, з дороги хотілося змити пил і піт.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ще літо, але вже все зрозуміло»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ще літо, але вже все зрозуміло» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ще літо, але вже все зрозуміло»

Обсуждение, отзывы о книге «Ще літо, але вже все зрозуміло» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x