Ник Ремени - Святі і грішні

— Зараз чайку закип’ячу, — заметушилася Ніна.

— Заспокойтеся. Ви ж знаєте, поспішаю.

— Вилетіло з голови…

Клоков постояв у роздумі, глянув на молоду жінку.

— Давайте зустрінемося завтра, якщо не заперечуєте…

— Не заперечую.

Хоча запізнився на збори тваринників, летів по засніженій дорозі, як на крилах. Ніна в два рази молодша за нього, але це не зупиняло Першого. В його вухах звучало, як музика, — «не заперечую».

На наступний день зайшов до завідуючої загальним відділом Марії Кузьмівни Міщенко, яка вирішувала в райкомі всі господарські питання.

— У нас у парткабінеті кілька телевізорів, деякі з них не використовуються. Візьму для червоного куточка ферми один.

— Передамо колгоспу?

— Щоб менше возитися, давайте спишемо.

— Зараз підготую документи.

Через деякий час до нього зайшла Марія Кузьмівна. Доповіла, що в парткабінеті є неоформлений телевізор. Його подарувало райкому одне з підприємств. Можна забрати.

Марія Кузьмівна не ставила секретарю зайвих питань: в який колгосп, на яку ферму. Тримала язик за зубами. Крім неї і завідуючої парткабінетом про телевізор ніхто не знав.

У другій половині дня він уже мчав до сільської вчительки. За його особистим розпорядженням, грейдери прочистили всі дороги з твердим покриттям. За лічені години їх знову завалив сніг.

На цей раз Микола Антонович не взяв, як зазвичай, попутників. Адже на задньому сидінні стояв кольоровий телевізор. Перед зустріччю з молодою жінкою не хотів мати свідків. Люди різні бувають. Почнуть розпитувати, куди та до кого. Це йому не потрібно.

Ніна готувалася до приїзду Миколи Антоновича. Купила у сусідів кілька десятків яєць, виписала у старого шкарбуна м'яса. Картоплю, капусту, моркву та інші овочі заготовила ще з осені. Кава і чай у неї були.

Заздалегідь насмажила котлет, приготувала кілька салатів. Тепер будь-якого гостя могла зустріти на рівні. Не знала, яку посаду займає новий знайомий, соромилася питати. Не могла навіть припустити, що це перший секретар.

Але для неї відразу стало ясно, що Микола Антонович працює в місті, якийсь керівник районного масштабу. Інакше не їхав би на зустріч з тваринниками в колгосп.

Клоков поставив автомобіль на відстані від гуртожитку. Керівники і спеціалісти господарства, навіть деякі колгоспники, знали його машину, могли зацікавитися, що тут робить перший секретар.

Швидко проскочив довгий коридор, кілька разів постукав у двері, відразу зайшов до кімнати. І мало не наскочив на Ніну. Поспішала йому відкривати.

У чорній кофті, в сірій спідниці, вся вона просто сяяла. Світле русяве волосся укладене в строгу зачіску, брови, вії і губи — підфарбовані, що підкреслювало красу і молодість. Навіть досвідчений у жіночих питаннях Клоков на мить застиг і не повірив своїм очам: невже може володіти такою красунею?!

— Проходьте! — запросила вона.

– Із задоволенням!

Кілька хвилин вели розмову. Адже майже не знали один одного.

Нарешті, Ніна зізналася, що чекала його приїзду, дещо приготувала.

— Я теж не з порожніми руками. Зачекай хвилинку.

Вискочив на вулицю, дістав телевізор. Насилу затягнув до кімнати.

— Це тобі.

— Не прийму такий дорогий подарунок.

— Він не новий, не такий дорогий. Стояв в організації, ніхто не користувався. Вирішив передати тобі.

Прибрав з тумбочки чорно-білий «Рекорд». Урочисто поставив кольоровий телевізор.

Незабаром сиділи з Ніною за столом. Клоков завжди мав у машині на всякий випадок спиртні напої. Зараз з дозволу господині приніс вина і коньяку.

Хвилювала його одна обставина: свідки. Що подумають про візит до незаміжньої жінки.

— Які свідки?! — заспокоїла вона його. — Така заметіль. Хороший господар собаку не вижене на вулицю.

Того вечора без роздумів віддалася йому, незважаючи на те, що він в два рази старший за неї, мав сім'ю.

Місяців зо два їх зв'язок міцнів. Зустрічалися під різними приводами. До особливих хитрощів вдавався Микола Антонович. Ніні-то втрачати нічого, а про нього пішли розмови.

Перший виявляв обережність, але люди все бачили і знали. Почала поширюватися не дуже бажана інформація. Довелося обмежити кількість зустрічей і навіть перенести їх за межі району.

Дійшло до того, що Микола Антонович став знімати кімнату в готелі в обласному центрі.

Згодом пристрасті вляглися, їх відносини увійшли у звичне буденне русло. Не залишився в боргу перед Ніною. Звільнилося місце завуча в середній школі в райцентрі, вирвав з села. Ненав'язливо домігся, щоб поселили в окрему кімнату в гуртожитку.