Ник Ремени - Святі і грішні

Хлопці вискочили з кабінету. Залишився один Степан Іванович, який не курив. Галина Павлівна прикрила за собою двері.

— Микола Антонович незадоволений тобою. Це вже серйозно, — кинула докір інструктору.

— Теж герой. Поліз грудьми на амбразуру. Не можна бути таким наївним, намагатися змінити те, що вирішено наверху.

— А хіба не наївно відрізати відразу все, без чого раніше не обходилися, — несміливо заперечив інструктор. — Припустимо, влітку не можу без пива. У спеку почну воду пити. Чим більше п'ю, тим більше хочеться. Піт струмком тече. Келих пива втамовує спрагу на кілька годин. І сухе вино втамовує. Його морякам дають, які працюють в жарких широтах.

Чим більше говорив інструктор, тим дужчав його голос, тим сумнішим ставало обличчя третього секретаря.

— Це — одне, — продовжував інструктор. — Інше. Заборонили всі спиртні напої. Відразу район стане зоною тверезості?! Нічого подібного. Почнуть пити самогон, одеколони, туалетну воду та іншу гидоту. І третє. Після сходу громадян районне та обласне начальство обмили цю справу.

— Стьопа, ти не розумієш простих речей, — відповіла йому секретар. — Боротьба з пияцтвом в першу чергу передбачає алкоголіків, а не нормальних людей.

— Тоді виходить: в нашому районі живуть одні алкоголіки?

Галина Павлівна не знайшла відповіді зухвалому інструктору. Покинула кабінет. Її туфлі на високих підборах спочатку застукали по підлозі першого поверху, а потім по сходах на другий.

Після розмови з нею Степан Іванович не став нав'язувати оточуючим свою думку, але не змінив переконань. Вище партійне керівництво району (за винятком Галини Павлівни) стало дивитися на нього взагалі, як на білу ворону. Таких не терплять. Степан Іванович прекрасно знав, що чекає товаришів, які зарвалися. Якщо залітали, така можливість була у багатьох, звільнялися без права надання роботи. Доводилося йти на уклін Першому, просити, щоб дав можливість зайняти вже підшукане вакантне містечко.

Другу групу людей, яким в офіційному порядку не можна нічого поставити в провину, але неугодних, направляли на різну незначну господарську чи партійну роботу.

Зовсім недавно поїхала у віддалене село другий секретар райкому комсомолу Соня. Першому подобалася, але не далася. Більше того, дозволяла необережні висловлювання на його адресу.

Незабаром вийшла заміж за заступника начальника одного з підприємств. Його викликав Перший і запропонував місце секретаря парткому в колгоспі.

— Попрацюй, потрись з людьми, ми тебе обов'язково заберемо назад, — щедро обіцяв йому Микола Антонович.

Цей механізм обіцянок, які швидко забуваються, прекрасно вивчив Степан Іванович. Тому давно вже вибудував свою лінію, якщо йому запропонують щось подібне.

— Далі Кушки не пошлють, менше взводу не дадуть, — відповів інструктор. — Плювати на них. Перебудова на дворі. Нового Сталіна вже не буде.

— Знаєш, не дуже-то приємно доживати свої дні в Гнилому або Скудному, які відрізані від усього живого світу. Ні дороги нормальної, ні води в будинку, ні газу, — зауважив Іван Іванович.

— Нікуди не збираюся їхати, мені і в райцентрі непогано, — відповів йому інструктор.

— Не поїдеш — полетиш з роботи. Ти ще не «дістав» Першого. Спеціально підпоять і відвезуть до буцегарні. Це буде приводом, щоб позбутися тебе.

— Не ті часи, Іван Іванович. Це вам дісталося сповна. Зараз демократія, перебудова, — відповів йому впевнено інструктор.

— Ти так думаєш? Подивися уважніше, що у нас відбувається. Інакомислення в країні, як і раніше, не терплять. Як і раніше, враховується при визначенні поведінки людей: якщо ти не друг, то ворог.

— А чому так? — запитав інструктор.

— Тому, що культ особи Сталіна засудили, а систему, створену ним, не зруйнували, — пояснив Іван Іванович.

— Не може бути, десятиліття пройшли, — не погодився з ним Микола Семенович.

— Може. Сталіна немає, а справа його живе. Ті ж самі закони, ті ж самі постанови партії і уряду. Все працює, як і десятки років тому. Тільки трохи відпустили гайки, — пояснив йому Іван Іванович.

— Напевно, тут ви, Іване Івановичу, все-таки перегинаєте, — продовжував відстоювати свою точку зору секретар парткому.

— Ти подивися уважніше папери в своєму столі. Обов'язково знайдеш там кілька постанов 1953 року. Як поширювалися рішення сталінського часу, так і переписуються. Так робиться і все інше, — продовжував доводити Шєвельову старий партійний працівник.

— Ми тільки на словах засуджуємо Сталіна, але в дійсності використовуємо його прийоми, — погодився Степан Іванович. — Може Горбачов нам допоможе повністю позбутися вождя.