Ник Ремени - Святі і грішні

На розстелену на траві плівку водій поставив каструлі з гарячою картоплею і м'ясом, розклав ретельно вимиті огірки, редиску, цибулю, дістав трилітрову банку з квасом.

Останніми лягли на «скатертину-самобранку» кілька пляшок зі спиртним.

— Що будеш пити? — запитав Микола Семенович, звертаючись в основному до інструктора. — Самогон чи горілку?

Секретар парткому поклав на «скатертину-самобранку» кілька пляшок самогону та горілки «Столична».

— А як же зона тверезості?! — не втримався Степан Іванович.

— Зона — за колючим дротом, а у нас колгосп, — засміявся Іван Іванович.

Чоловіки зняли взуття, розташувалися навколо «скатертини-самобранки». Високий, кремезний Микола Семенович навіть сорочку зняв, оголивши біле тіло з русявим волоссям на грудях.

Трохи вище середнього зросту, з червоним, засмаглим обличчям, в робочому одязі, тому що приїхав прямо з поля, Іван Іванович звично відкоркував пляшку «Столичної».

Степан Іванович боявся забруднити одяг. Тому присів на травичку з максимальною обережністю, попередньо підстеливши газетку, чим викликав зауваження Руднєва.

— Наскільки знаю, комунари землі не боялися, а ось їхні діти спілкуються з нею тільки через газетку. Роззуйся ти, роздягнись, поспілкуйся з природою. Не завжди надається така можливість.

Лише тоді Степан Іванович зняв туфлі, опустив худе тіло на зелену травичку і відчув себе розкутим. Як в дитинстві, коли купався в ставку, ходив у ліс за ягодами і грибами і не забивав собі голову рішеннями партії і уряду.

Коли оголосили бій пияцтву та алкоголізму, обком партії вирішив провести експеримент: зробити пару районів зоною тверезості. У їх число потрапив Медвенський район. Степан Іванович брав безпосередню участь у черговій кампанії, яка розгорталася в країні. На рівні інструктора курирував усі заходи в районі. З його допомогою підготували спеціальний розворот у районній газеті, провели збори громадян, де одноголосно проголосували «за»: повністю заборонили продавати спиртне.

Степан Іванович відчув, що відбувається щось не те, на самому початку кампанії. Не можна забороняти людям робити те, що вони хочуть, не можна відразу, одним розчерком пера, заборонити їм вживати спиртне. Тому говорив спочатку секретарю Галині Павлівні, а потім Першому, щоб не забороняли продаж сухих вин і пива. До його думки не прислухалися.

Тоді виступив з цією пропозицією на сході громадян в присутності представника обкому. Його виступ на сході отримав різку критику. Вирішили викорінити зло, щоб навіть не пахло ні вином, ні пивом, не кажучи вже про горілку.

Результати таких зборів, на яких був присутній в основному партійно-господарський актив, не забарилися. Розквітло самогоноваріння, на особистих і службових машинах поїхали гінці до обласного центру і в сусідні райони.

У райкомі і обкомі цього не помічали і готувалися до поширення досвіду…

— Мабуть, почнемо з казенки, — запропонував Іван Іванович.

Під одвічний тост «бути добру» випили по чарці прозорої рідини. Запили різким хлібним квасом.

– І як її, прокляту, п'ють, — зауважив Микола Семенович, одним ковтком спорожнивши счарку. — Гидота гидотою.

— Тепер не всім це вдається. Говорив на сході, щоб дозволили продавати сухе вино і пиво. Не прислухалися, — зауважив Степан Іванович.

— Бачу, не минути тобі, Степан, моєї долі, — сказав Іван Іванович, звично розправляючись зі шматком м'яса. Його засмагле обличчя світилося від задоволення.

— Чому це?

— До наївності ти прямий і настирливий. Вроді мене. Інакомислення тобі не пробачать. Твій єдиний виступ «проти» на сході громадян, та ще в присутності представника обкому, переповнив чашу терпіння. Чує моє серце. Зламають тобі шию. Направлять куди-небудь. Після некоректного (виступив один проти думки всіх і хто — працівник апарату!) заяви на сході громадян Степан Іванович і сам помітив: ставлення до нього змінилося.

На наступний день до кабінету зайшла (не викликала, сама зайшла) Галина Павлівна, як завжди, зібрана, врівноважена. Зупинилася в дверях. У приміщенні дим стояв коромислом. Не дивлячись на відкриту навстіж кватирку, воно не встигало провітрюватися.

— Скільки можна говорити, щоб курили на вулиці, — зробила зауваження третій секретар.

— Якщо не курити, квіти зав'януть, їм потрібен вуглекислий газ, — намагався відбутися жартами один з інструкторів.

— Миттю на вулицю! — притупнула ногою Галина Павлівна.