Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Маршал нашорошив вуха. Він гадав, що організація циклу лекцій, названих на його честь, свідчила про те, що «вікно можливостей» для нього зачинилося назавжди. Однак скидалося на те, що доля вирішила ще раз його спокусити. Утім, він усвідомлював, що професіоналізм переможе, а тому сказав:

— Трохи раніше ви зауважили, що хотіли обговорити зі мною дві речі. Першою була терапія для Адріани. Можливо, друга проблема, про яку ви хотіли поговорити, — це відчуття, що ви мені заборгували?

Пітер кивнув.

— Пітере, вам треба просто про це забути. Бо інакше (і це погроза) мені доведеться змусити вас відкласти поїздку на три-чотири роки, аби ми могли вирішити цю проблему за допомогою психоаналізу. Скажу ще раз: ви мені нічого не винні . Ми домовилися про надання послуг. Я озвучив вам їхню ціну, і ви її заплатили. І навіть заплатили більше, пригадуєте? А тоді ви зробили мені приємний і щедрий подарунок — цикл лекцій, названий на мою честь! Ви ніколи не були переді мною в боргу. А навіть якщо й були, ваш подарунок усе компенсував. Більш ніж компенсував — тепер я почуваюся в боргу перед вами !

— Маршале, ви навчили мене бути чесним із самим собою і відкрито говорити про свої відчуття. Саме це я зараз і зроблю. Зможете витримати мене ще кілька хвилин? Просто вислухайте мене. П’ять хвилин, не більше. Гаразд?

— П’ять хвилин. Відтак ми назавжди про це забудемо. Згода?

Пітер кивнув. Усміхнувшись, Маршал зняв із руки годинник і поклав його на стіл. Пітер узяв його, щоб уважно роздивитися, а тоді поклав на місце.

— По-перше, я хочу дещо прояснити. Я почувався б справжнім шахраєм, якби дозволив вам думати, що фінансування ваших лекцій — мій подарунок вам. Насправді я щороку роблю університету досить скромні подарунки. Чотири роки тому я посприяв організації кафедри економіки, якою керує мій батько. Отже, я в будь-якому разі зробив би цю пожертву. Єдина відмінність — це те, що цикл лекцій названо на вашу честь. По-друге: я розумію ваше ставлення до подарунків і поважаю його. Утім, я маю пропозицію, від якої ви, імовірно, не зможете відмовитися. Скільки ще в мене часу?

— Три хвилини — час спливає, — усміхнувся Маршал.

— Я не розповідав вам про свій бізнес у деталях, але переважно я купую і продаю компанії. Я експерт з оцінювання компаній: кілька років робив це для «Citicorp», а потім став незалежним експертом. Гадаю, що за весь цей час я взяв участь у придбанні понад двохсот компаній. Нещодавно я наштовхнувся на нідерландську компанію, ціна якої надто занижена, і водночас вона має потужний прибутковий потенціал. Я б залюбки придбав її сам — можливо, це трохи егоїстично, але я й досі не визначився з партнерами. Потрібно зібрати двісті п’ятдесят мільйонів доларів. Слід скористатися цією можливістю якомога швидше — чесно кажучи, ця компанія надто приваблива, аби нею ділитися.

Маршал не стримався і сказав:

— Отож…

— Стривайте, дозвольте мені договорити. Ця компанія має назву «Rucksen», і з-поміж провідних світових виробників велосипедних шоломів вона тримається на другому місці, володіючи чотирнадцятьма відсотками ринку. Минулого року продажі були високими і компанія заробила двадцять три мільйони, але я певен, що за два роки зможу заробити в чотири рази більше. І ось чому. Найбільшою часткою ринку (а це двадцять шість відсотків) володіє фінська компанія «Solvag». Так склалося, що мій консорціум володіє контрольним пакетом акцій цієї компанії, а я — власник контрольного пакета консорціуму! Основний продукт, що його зараз виробляє «Solvag», — це мотоциклетні шоломи, і цей підрозділ компанії є більш прибутковим, порівняно з тим, який відповідає за виробництво велосипедних шоломів. Я планую оптимізувати виробництво, об’єднавши «Solvag» з австрійською компанією з випуску мотоциклетних шоломів і вже запропонував за неї свою ціну. Відтак виробництво велосипедних шоломів компанією «Solvag» буде припинено, а завод ми переобладнаємо для виробництва виключно мотоциклетних шоломів. Водночас я максимально посилю виробничі потужності «Rucksen» і вона зможе зайняти ринкову нішу «Solvag». Краса, чи не так?

Маршал кивнув. Він просто-таки бачив цю інсайдерську красу перед собою. І водночас бачив марність своїх відчайдушних спроб розібратися з часовими нюансами фондового ринку чи придбати акції, скориставшись крихтами інформації, що долітали до аутсайдерів.

— Ось що я пропоную, — вів далі Пітер, кинувши оком на годинник. — Ще кілька хвилин. Прошу, вислухайте мене.