Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Відтак Морріс дістав із кишені кілька газетних сторінок і розгорнув їх; його руки тремтіли.

— Ось твій огляд листування між Фройдом та Ференці, — мовив він, потрясаючи сторінкою перед Сетом. — У цій статті ти публічно заявляєш, що говориш пацієнтам, що любиш їх, обіймаєш і обговорюєш із ними найінтимніші подробиці особистого життя: твоє неминуче розлучення, твій рак. Ти кажеш їм, що вони твої друзі. Запрошуєш додому на чай, розповідаєш про свої сексуальні вподобання. Звісно, сексуальні вподобання — це твоя особиста справа й сьогодні тут ідеться не про них, але навіщо всім читачам і твоїм підопічним знати про твою бісексуальність? Ти не можеш цього заперечувати. — Морріс знову почав трясти сторінками перед обличчям Сета. — Це твої слова.

— Звісно, це мої слова. А плагіат теж входить до переліку звинувачень? — Сет узяв лист від спеціального комітету й насмішкувато вдав, що уважно його вивчає: — Плагіат, плагіат… ох, скільки ж тут злочинів, що заслуговують на смертну кару, скільки тут прикладів абсолютного зла, але немає й натяку на плагіат. Добре, що хоч ця чаша мене оминула. Авжеж, це мої слова. І я від них не відмовляюся. Чи існує більш інтимний зв’язок, аніж той, що встановлюється між психоаналітиком і його пацієнтом?

Маршал ловив кожне його слово. «Молодець, Моррісе , — думав він. — Добряче ти його роздратував. Мабуть, це твій перший розумний учинок!» Із ракети Сета вже валив густий дим, ще трохи — і він помчить на орбіту самодеструкції.

— Саме так, — вів далі Сет. У нього функціонувала тільки одна легеня, тож голос став хрипким. — Я не відмовляюся від своїх слів про те, що пацієнти — мої найближчі друзі. Те саме можна сказати і про вас, включно з тобою, Моррісе. Я проводжу зі своїми пацієнтами чотири години на тиждень, обговорюючи найінтимніші моменти з усіх можливих. Скажіть, хто з вас витрачає стільки часу на обговорення особистих проблем із другом? Відповім замість вас: ніхто . І, звісно ж, не ти, Моррісе. Нам усім добре відома модель чоловічої дружби, що є типовою для американців. Можливо, дехто з вас (гадаю, таких небагато) щотижня обідає з другом, присвячуючи відвертому спілкуванню півгодини — якраз між замовленням і жуванням. Невже ви хочете заперечити той факт, — голос Сета заповнив кімнату, — що психотерапевтичний сеанс має бути храмом чесності? Якщо ви відчуваєте, що пацієнти — ваші близькі друзі, майте сміливість відкинути лицемірство і просто скажіть їм про це! Яка різниця, знають вони про подробиці вашого життя чи ні? Моя відвертість із пацієнтами ніколи не ставала на заваді психоаналізу. Навпаки — вона виключно прискорює цей процес! Можливо, швидкість важлива для мене, бо в мене рак. І я шкодую тільки про те, що не зрозумів цього раніше й так довго чекав. Мої нові підопічні, які сьогодні присутні тут, можуть підтвердити, що ми рухаємося вперед із великою швидкістю. Запитайте їх! Тепер я переконаний, що психоаналітична підготовка не має тривати довше, ніж три роки. Уперед, поцікавтеся їхньою думкою!

Маршал підвівся.

— Протестую! Те, що ви намагаєтеся залучити пацієнтів до цієї прикрої дискусії, — це недоречно і свідчить про нестриманість. — О, знову це слово — його улюблене! — Гадаю, нам не варто зважати на ці недоладні судження. На їхню думку впливають два фактори: перенесення і особистий інтерес. Ви запитуєте їх про швидкість, про паскудний, не­якісний психоаналіз — звісно, вони з вами погодяться. Атож, їх цілком задовольняє ідея трирічної експрес-підготовки. А якому кандидатові це не сподобалося б? Однак ми віддаляємося від реальної проблеми і йдеться про вашу хворобу та її вплив на ваші погляди й роботу. Сете, згідно з вашим припущенням, хвороба наділила вас прагненням завершувати роботу з пацієнтами якомога швидше. Ми всі це розуміємо та співчуваємо. Хвороба вносить корективи у ваше майбутнє, і, зважаючи на ситуацію, це можна зрозуміти. Але це не означає, — вів далі Маршал, чия впевненість у собі зростала, — що ваші нові перспективи, що їх породжує прагнення поспішати, слід презентувати студентам як психоаналітичну доктрину. Пробачте, Сете, але тут я мушу погодитися з комітетом із питань освіти: саме час розглянути питання щодо вашого статусу викладача та вашої здатності працювати в цьому статусі й надалі. Психоаналітична організація не може дозволити собі ігнорувати питання наступництва. Якщо з цим не можуть упоратися психоаналітики, чи можемо ми очікувати від інших організацій, які звертаються до нас по допомогу, — корпорацій, урядових організацій — що вони зможуть розпочати процес передачі відповідальності та влади від старих можновладців до нових поколінь?