Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Тобто?..

— Ви чудово розумієте, про що йдеться. — Рік вилетів з кімнати, голосно захряснувши двері.

Троє колишніх підопічних Сета Панде та Міан Кхан покинули зібрання відразу після Ріка. Уже біля дверей Террі Фуллер висловив засторогу:

— Панове, раджу поставитися до цього з усією серйозністю. Нам загрожує невідворотний розкол.

Джону Велдону не потрібні були підказки, аби зрозуміти серйозність такої загрози. Він найменше хотів, аби подібне розділення й формування окремого інституту психоаналізу сталося за його головування. Це не оминуло заклади в багатьох інших містах: скажімо, у Нью-Йорку сформувалися три окремі інститути після того, як Карен Горні та її послідовники заснували свій заклад; те саме зробили й інтерперсоналісти на чолі з Салліваном. Аналогічні випадки трапилися і в Чикаго, Лос-Анджелесі та Вашингтонсько-Балтиморській школі. Швидше за все, така тенденція не омине й Лондон, де вже десятиліттями точиться війна між трьома «угрупованнями» — послідовниками Мелані Клейн, Анни Фройд і «середньої школи», представники якої вивчали об’єктні стосунки та підтримували теорії Фейрберна і Віннікотта.

Інститут психоаналізу «Золоті ворота» провадив спокійне і мирне життя вже понад п’ятдесят років — можливо, тому, що його працівники зазвичай спрямовували всю агресію на більш очевидних ворогів: потужний Юнґіанський інститут і численні альтернативні психотерапевтичні школи — трансперсональну, Рейхіанську, школу минулих життів, голотропного дихання, гомеопатичну, школу Рольфінґа — вони, на диво, невпинно множилися, народжуючись із гарячих джерел графства Марін. Крім того, Маршал усвідомлював, що обов’язково знайдеться якийсь журналіст-грамотій, який не втратить нагоди написати про розкол інституту психоаналізу. Можна тільки уявити це видовище: досвідчені психоаналітики не можуть співіснувати разом, комизяться, змагаються за владу, потопають у дріб’язкових суперечках і врешті-решт розлучаються, здійнявши неабиякий галас. Авжеж, це годиться для чудової літературної буфонади! Джон не хотів, щоб його запам’ятали як очільника інституту в період його розпаду.

— Відкликати? — вигукнув Морріс. — Такого ще не було!

— Відчайдушні заходи у відчайдушні часи, — пробурмотіла Олівія Сміт.

Маршал пильно вдивлявся в обличчя Джона Велдона. Помітивши, що той злегка кивнув у відповідь на ремарку Олівії, Маршал вирішив цим скористатися.

— Якщо ми не приймемо виклик Ріка (а я переконаний, що невдовзі про це дізнаються всі), шанси на те, що ми зможемо швидко залатати цю діру, вкрай мізерні.

— Але відкликати через неправильну інтерпретацію? — приголомшено мовив Морріс Фендер.

— Моррісе, не варто применшувати дійсно серйозну проблему, — зауважив Маршал. — Чи існує в психоаналізі потужніший інструмент, аніж інтерпретація? Хіба ж ми не дійшли згоди щодо того, що Сетове формулювання є неправильним і водночас небезпечним?

— Воно небезпечне, бо неправильне, — зауважив Морріс.

— Ні, — не вгавав Маршал, — воно може бути неправильним, але пасивним, себто таким, що не дозволяє пацієнтові рухатися вперед. Але саме це формулювання є неправильним і водночас активно небезпечним. Тільки уявіть: кожному з його пацієнтів, які прагнули віднайти хоча б дещицю спокою, тепла людського спілкування, втовкмачувалося, що насправді це первісне бажання — заповзти через батьківський анус до його затишної утроби-кишки. Це безпрецедентний випадок, і я гадаю, що ми маємо зробити щось, аби захистити його пацієнтів.

Маршал помітив погляд Джона і зрозумів, що той не тільки підтримує його думку, але й цінує її.

— Утроба-кишка! Звідкіля взагалі взялося це лайно, ця єресь… це… це… mishugas ? [17] Божевілля ( ідиш ). — вигукнув Джейкоб, сердитий на вигляд психоаналітик з обвислими щоками й гігантськими сивими бакенбардами та бровами.

— Він сказав, що це випливло з його психоаналізу під час роботи з Алленом Джейнвеєм, — нагадав Морріс.

— А той помер три роки тому. Знаєш, я ніколи не довіряв Аллену. Звісно, доказів я не маю, але оця його ненависть до жінок, його кривляння, оці-от краватки-метелики, друзі-гомосексуалісти, те, що він придбав будинок у Кастро, а його життя обертається довкола опери…

— Джейкобе, зараз не варто відволікатися, — втрутився Джон Велдон, — бо йдеться не про сексуальні вподобання Аллена Джейнвея. І не про Сетові. Тут нам треба бути обачними. За умов, що склалися, було б політичною катастрофою засуджувати чи виганяти члена інституту тільки тому, що він гомосексуаліст.