Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Звісно, так трапиться і з Ернестом. Настане той час, коли він відчуватиме розуміння і вдячність. Змусивши його ідентифікувати себе як агресора, я заощадив йому рік підготовки до роботи в галузі психоаналізу».

Утім, він зовсім не бажав, щоб Ернест якнайшвидше закінчив свою підготовку. Маршалу хотілося, щоб учень залишався поряд із ним якомога довше.

Протягом дня він провів п’ять сеансів психоаналізу, а ввечері помчав додому. Утім, на нього чекав порожній будинок та записка від його дружини Ширлі, у якій вона повідомляла, що вечеря в холодильнику, а вона повернеться з виставки квіткових композицій близько сьомої. Як завжди, дружина залишила для нього ікебану: у видовженій керамічній посудині, що скидалася на колбу, стояв жмут сірих, викривлених, голих гілок бересклета, вигнутих донизу. З одного боку цього плетива здіймалися дві білосніжні лілії на довгих стеблах, що відверталися одна від одної в різні боки.

«Чорт забирай , — подумав Маршал, штовхнувши квіткову композицію на протилежний бік столу з такою силою, що вона мало з нього не впала. — Сьогодні я провів вісім сеансів із пацієнтами й одне заняття з супервізії, заробив чотирнадцять сотень, а вона не може нагодувати мене вечерею, бо надто переймається цими клятими ікебанами!» Утім, щойно він відкрив пластикові контейнери з їжею, його гнів ущух. Неймовірно ароматний гаспачо, барвистий салат «Нісуаз» із перченим тунцем, фруктовий салат із манго, зеленого винограду і папаї з соусом із маракуї. До посудини з гаспачо Ширлі прикріпила аркушик паперу зі словами: «Еврика! Нарешті знайдено рецепт страви, яка не містить калорій, — що більше їси, то стрункішим стаєш! Дві порції — але гляди мені, щоб зовсім не зник!» Маршал усміхнувся. Кілька днів тому він уже чув від Ширлі ще один жарт на тему «зникнення».

Смакуючи страви, Маршал відкрив свіжий випуск «Exa­miner» — його насамперед цікавив фінансовий розділ. Індекс Доу Джонса виріс на двадцять пунктів. Звісно, «Examiner» публікує дані, актуальні на дванадцяту годину дня, бо надвечір ринок почало крутити, мов карусель. Але байдуже: йому подобалося перевіряти показники двічі на день, а з кінцевим результатом він ознайомиться завтра вранці на сторінках «Chronicle». Маршал затамував подих, клацаючи калькулятором, — він урахував підвищення цін на всі свої акції, а потім вирахував денний прибуток. Одна тисяча сто доларів — і, перш ніж торгівля припиниться, ця цифра може зрости. Він відчув, як усередині розливається тепло, а тоді скуштував першу ложку густого темно-червоного гаспачо, посипаного блискучими біло-зеленими кубиками цибулі, огірка й цукіні. Чотирнадцять сотень доларів від пацієнтів і одинадцять — прибуток з акцій. Гарний був день!

Прочитавши спортивну сторінку та швиденько проглянувши розділ із новинами світу, Маршал вдягнув свіжу сорочку й вийшов з дому. Його жага до спорту могла зрівнятися тільки з пристрастю до прибутків. У понеділок, середу та п’ятницю під час обідньої перерви він грав у баскетбол у «Християнській асоціації для юнаків». У вихідні Маршал зазвичай катався на велосипеді та грав у теніс чи ракетбол. А у вівторок та четвер завжди намагався знайти трохи часу для аеробних навантажень: о восьмій у нього була зустріч в Інституті психоаналізу «Золоті ворота», тож Маршал ви­йшов з дому трохи раніше, аби півгодини прогулятися.

Маршал думав про зустріч, що мала відбутися ввечері, і з кожним кроком передчуття задоволення зростало. Це буде особливе засідання. Жодних сумнівів: він стане свідком великої драми. Проллється кров. О так, кров — напрочуд захопливе видовище! Він ще ніколи не смакував чарівність жаху так ясно. Карнавальна атмосфера публічних страт у давні часи, вуличні торговці з іграшковими гільйотинами, гамір і хвилювання натовпу та барабанний дріб, що супроводжують злочинця на ешафот… Повішання, обезголовлювання, спалення, розтягування на дибі й четвертування — тільки уявіть, як кінцівки нещасного прив’язують до коней, а глядачі ляскають тварин батогом, пришпорюють їх і весело горлають, спостерігаючи за тим, як вони розривають бідолаху на частини, як усі його основні артерії фонтанують кров’ю… Авжеж, це жах. Але це чийсь жах, він належить тому, хто чітко показав перехід від буття до небуття, тієї самої миті, коли дух і тіло розриваються на шматки.

І що величнішим було життя, яке мали знищити, то захоп­ливішим було видовище. Мабуть, в епоху терору натовп повсякчас перебував у нестримному захваті: шляхетні голови котилися з плечей, а з королівських торсів бризкала яскраво-червона кров. Не з меншим хвилюванням очікували й останніх, передсмертних слів. Коли межа між буттям і небуттям ставала відчутною, навіть вільнодумці починали говорити стишеним голосом, прислухаючись, щосили намагаючись почути останні слова з вуст того, хто покидає цей світ, немовби саме цієї миті, коли життя згасає, а плоть перетворюється на купу м’яса, можна пізнати одкровення й розгадати найбільшу таємницю існування. Це нагадало Маршалу про спалах активного зацікавлення навколосмертним досвідом. Усі чудово розуміли, що то суцільне шарлатанство, однак це безумство тривало понад двадцять років, і за цей час було продано мільйони книжок. «Господи, — міркував Маршал, — хтось добряче заробив на цих нісенітницях!»