Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Пол похитав головою.

— Не варто вірити в ці нісенітниці — буцімто слухання завжди допомагає здобути знання. Є такі речі, як неорганізоване слухання, конкретизація помилки, вибіркова неуважність, пророцтва, що здійснюються самі, несвідоме прагнення змусити пацієнта повідомляти тобі ту інформацію, яку ти хочеш почути. Хочеш зробити щось цікаве? Піди до бібліотечного книгосховища, візьми книжку з гідротерапії, написану в дев’ятнадцятому столітті, — не історичний огляд, а оригінальний текст. Я на власні очі бачив тексти на тисячі сторінок із найточнішими інструкціями — температура води, тривалість занурення, потужність струменя, правильне чергування холодної і гарячої води — все дуже детально, по-науковому, просто вражає! Але до реальності не має жодного стосунку. Отже, мене аж ніяк не вражає «традиція» і раджу тобі ставитися до неї так само. Нещодавно один спеціаліст з еннеаграм стверджував, що вони народилися з давніх священних суфійських текстів. Невже він думав, що це змусить усіх присутніх серйозно їх сприймати? Насправді ж це означало (і йому страшенно не сподобалося, що я це підкреслив), що колись давно погоничі верблюдів відпочивали собі на купах сухого верблюжого лайна та малювали на піску «діаграми особистості» своїми палицями.

— Дивно. Цікаво, чому він цього не оцінив? — мовив Ернест, витираючи залишки соусу песто великим шматком фокачі.

— Я знаю, про що ти думаєш, — вів далі Пол, — абсолютна мізантропія, особливо коли йдеться про експертів. Я розповідав тобі про свою новорічну обіцянку? Щодня ставити на місце одного експерта! Їхнє позерство — це ж цирк якийсь! Правда ж полягає в тому, що ми часто не розуміємо: а чим, чорт забирай, ми взагалі займаємося? Чому б не бути справжнім, чом би не визнати це, не ставитися до пацієнта по-людськи? Я коли-небудь розповідав тобі, — вів далі Пол, — про те, як відвідував психоаналітика в Цюриху? Я ходив до лікаря Файфера, спеціаліста старого гарту. Свого часу він товаришував із Юнґом. До речі, щодо відкритості психотерапевта… Цей чоловік розповідав мені свої сни, особливо якщо бачив у них мене або ж те, що бодай трохи стосувалося моєї терапії. Ти читав «Спогади, сни, роздуми» Юнґа?

Ернест кивнув:

— Авжеж. Досить дивна книжка. А ще нечесна.

— Нечесна? Це ж чому? Додай це питання до переліку запланованих на наступний місяць. А от зараз ти пам’ятаєш його зауваження про пораненого цілителя?

— Що зцілювати може тільки поранений лікар?

— Мій старигань пішов далі. Він сказав, що ідеальна терапевтична ситуація виникає тоді, коли пацієнт стає ідеальним пластиром для ран психотерапевта.

— Себто пацієнт заживляє рани психотерапевта? — запитав Ернест.

— Точно! Тільки уяви, до чого це призвело б! Просто дах зриває! Якою б не була твоя думка про Юнґа, бачить Бог, він аж ніяк не був дурником. Звісно, то був не рівень Фройда, але досить близько. Тож більшість прихильників Юнґа спри­йняли його слова буквально — якщо під час терапії зринали їхні власні проблеми, вони починали з ними працювати. Мій психоаналітик не тільки переказував мені сни — він починав інтерпретувати їх, торкаючись дуже особистих тем. Одного разу навіть зізнався, що відчуває до мене гомосексуальний потяг. Тоді я кулею вилетів з його кабінету! Щоправда, пізніше дізнався, що моя волохата дупа його зовсім не цікавила — він тоді активно злягався з двома своїми пацієнтками.

— Звісно, він брав приклад зі свого досвідченого друга, — зауважив Ернест.

— Аякже! Коли йшлося про стосунки з пацієнтками, Юнґ не відчував жодних мук сумління. Усі ці «ранні» психоаналітики були справжніми хижаками, практично кожен із них. Отто Ренк спав із Танаїс Нін, Юнґ мав стосунки з Сабіною Шпільрейн і Тоні Вульф, а Ернест Джонс не оминав жодної жінки, через сексуальні скандали йому навіть довелося ви­їхати з двох міст. І, звісно, Ференці — тому теж не вдавалося триматися від своїх пацієнток якнайдалі. Одним із тих, хто цього не робив, був сам Фройд.

— Може, тому що він був надто зайнятий фліртом зі своєю своячкою Мінною?

— Я так не думаю, — відповів Пол. — На користь цього немає жодних доказів. Гадаю, Фройд дочасно поринув у стан гонадного спокою.

— Очевидно, «полювання» на пацієнток викликає в тебе такі ж сильні емоції, як і в мене. То що ти думаєш про мою ситуацію — зустріч із колишньою пацієнткою у книжковій крамниці?

— Знаєш, що мені нагадала ця сцена? Мій дядько Морріс дотримувався ортодоксальних поглядів і завжди стежив, щоб їжа була кошерною. Він ніколи не зважився б з’їсти бутерброд із сиром у некошерній крамниці, бо боявся, що сир могли нарізати тим самим ножем, що й шинку. Є відповідальність, а є фанатичне ставлення, що під неї маскується. Чорт забирай, я пам’ятаю наші розваги зі студентками-медсестрами в Гопкінсі! Ти завжди намагався цього уникнути і втекти, щоб почитати книжку, або ж починав фліртувати з якоюсь поганулею. Пригадуєш Матильду Шор? Ми ще називали її Зашореною Матильдою. Ось кому ти віддавав перевагу! Якось за тобою упадала одна красуня, а ти втікав від неї, мов від чуми. Як її звали?