Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Хтивого мерзотника? Це ти про що? Ти ніяк не можеш повірити в те, що навколо нас є чимало жінок, які так само прагнуть зняти сексуальне напруження. Я хочу сказати, що своєю роботою ти загнав себе в кут «благочестивої хтивості». Через твою нескінченну «терапевтичну» відповідальність, яку ти застосовуєш до кожної жінки, ти не даєш їм того, чого вони насправді прагнуть.

Пол поцілив у яблучко. Дивовижно, але він сказав практично те саме, що роками втовкмачував Ернестові Маршал: не треба зазіхати на чужу відповідальність. Не треба перетворюватися на універсальну «матір-годувальницю». Якщо хочеш, щоб людина зростала й розвивалася, допоможи їй навчитися бути для себе і матір’ю, і батьком. Попри те, що мізантропічні зауваги Пола були трохи суперечливими, його ідеї незмінно вирізнялися гостротою і креативністю.

— Поле, щось я не уявляю тебе в ролі опікуна всіх жінок, які блукають світом у пошуках сексуального задоволення, якого їм так бракує.

— Але зауваж: я не скаржуся. Мій прутень ніколи не вказує мені, що я маю робити. Тепер уже ні, і я зовсім не страждаю. Старіння — це не так уже й погано. Якраз завершив оду «гонадному спокою».

— Фе! «Гонадний спокій»! Я вже бачу ці слова на тимпані [12] Тимпан — заглиблена частина стіни над дверима або вікном, внутрішнє поле фронтона. твого склепу!

— Тимпан? Гарне слово, Ернесте. — Він швиденько записав його на серветці й поклав її до кишені своєї фланелевої картатої сорочки. Пол почав писати вірші, які присвячував кожній своїй скульптурі, а тому колекціонував красиві слова. — Але ж я не мертвий, а просто спокійний. Незворушний. Та водночас не маю наміру відмовлятися від того, що пливе мені до рук. То що це за одна з книжкової крамниці, яка не проти переспати з мозкоправом? Порадь їй звернутися до мене — я гарантую, що не вигадуватиму відмовок, аби не лягати з нею в ліжко. Скажи, що вона може покластися на мене як чоловіка просвітленого і водночас невгамовного.

— До речі, коли я пропонував тобі познайомитися з Ірен, охайною жіночкою з оголошення, то було цілком серйозно. Тебе це справді цікавить?

— За умови, що вона дякуватиме за те, що отримає, не вештатиметься моїм будинком і тієї ж ночі поїде до себе додому. Вона може вичавлювати з мене все, що заманеться — за умови, що це не апельсиновий сік уранці.

Ернест підняв голову від свого мінестроне, сподіваючись побачити на обличчі Пола усмішку. Однак її не було. Крізь товсті скельця окулярів він бачив тільки збільшені очі Пола.

— Поле, нам треба щось із цим робити. Ти перетворюєшся на абсолютного мізантропа. Мине рік — і ти оселишся в гірській печері з ликом Святого Ієроніма на стіні.

— Гадаю, ідеться про святого Антонія. Святий Ієронім жив у пустелі та спілкувався з жебраками. Але чому ти проти печер?

— Та я не проти, але ж комахи, холод, вогкість, темрява, підземні ходи — чорт забирай, це надто глобальний проект для сьогоднішнього вечора, особливо коли «хворий» не прагне співпрацювати.

До столика наблизився офіціант, аж вгинаючись під вагою страв, що їх замовив Ернест.

— Дозвольте мені вгадати, де тут чиє замовлення. Особуко, стручкова квасоля і ньокі з песто — це, мабуть, ваше? — грайливо мовив він, ставлячи тарілку перед Полом.

— А от вам, — офіціант обернувся до Ернеста, — мають сподобатися ці холодні овочі.

— Забагато цукіні, — засміявся Ернест, — я стільки не з’їм!

Він поміняв тарілки місцями й узявся до страви.

— Мені треба серйозно поговорити з тобою про мого пацієнта Джастіна, — мовив Ернест, перш ніж покласти до рота черговий шматок, — і про вказівку, яку я отримав від Маршала. Мене це справді дуже хвилює. З одного боку, скидається на те, що Маршал знає, що робить. Тобто вся ця галузь — це добрий шмат цінних знань, адже психотерапев­тична наука існує вже понад сто років…

— Наука? Ти жартуєш? Мабуть, така сама, як і алхімія. Хоча, може, в чомусь і програє їй!

— Гаразд. Мистецтво психотерапії… — почав було Ернест, але помітив, як спохмурнів Пол, а тому похапцем виправився: — Та годі тобі, ти знаєш, про що йдеться, — галузь, зусилля — я хочу сказати, що розумні люди успішно працюють із цим уже понад сто років. Фройду, як ти знаєш, не бракувало клепки, і мало хто може з ним зрівнятися. А всі психоаналітики, які проводять десятки, тисячі, сотні тисяч годин, вислуховуючи пацієнтів? Маршал дотримується такої думки: ігнорувати всі їхні здобутки, починати все з нуля, поводитися, як я, — це найвищий прояв зарозумілості.