Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Щоправда, протягом останніх кількох років вони здебільшого дружили в телефонному форматі. За вдачею Пол був відлюдьком, а тому мешкав у місцевості серед лісів — він придбав собі ділянку площею двадцять акрів коло підніжжя Сьєрри. Із Сан-Франциско туди можна було дістатися за три години. Вони пообіцяли одне одному, що зустрічатимуться раз на місяць. Цього місяця на зустріч мав приїхати Пол, тож друзі домовилися про ранню вечерю. Пол ніколи не залишався в місті на ніч: він завжди був мізантропом, а з віком ця риса виключно посилювалася. Думка про те, що він може ночувати не в своєму ліжку, віднедавна викликала в нього страшенну огиду. Утім, Пол незворушно слухав закиди Ернеста щодо «гомосексуальної паніки» або жарти про те, що йому варто возити з собою улюблену ковдру та матрац.

Ернеста дратувала схильність друга до «внутрішніх подорожей», йому бракувало Пола, якого він знав у юності. Пол добре знався на психотерапії й навіть провів один рік у Юнґіанському інституті в Цюриху як кандидат на посаду в цьому закладі. Однак його любов до життя за містом суттєво обмежила кількість його давніх пацієнтів. Переважно він заробляв на життя, працюючи психофармакологом у психіатричній клініці графства. Та справжньою пристрастю в його житті була скульп­тура. Він працював із металом і склом, втілюючи у графічних формах свої найглибші психологічні й екзистенційні переживання. Проте найбільше Ернестові подобалася скульптура, яку Пол присвятив йому: велика глиняна чаша, всередині якої виднілася крихітна мідна фігурка. Ухопившись за брилу, цей чоловічок визирав над краєчком чаші, допитливо вдивляючись у цей світ. Пол назвав цей витвір «Сізіф насолоджується краєвидом».

Вони повечеряли в «Grazie» — крихітному ресторанчику в Норт-біч. Ернест прийшов туди відразу після роботи; на ньому був ошатний світло-сірий костюм та жилет у чорно-зелену клітинку. Пол взув ковбойські черевики, надягнув картату сорочку та краватку «боло» з великим бірюзовим каменем. Усе це дисонувало з його зовнішністю — гострою «професорською» борідкою та товстими лінзами окулярів у тонкій оправі. То було щось середнє між Спінозою та Роєм Роджерсом. [11] Рой Роджерс (справжнє ім’я Леонард Франклін Слай) — американський актор, ковбой і співак.

Ернест замовив купу всього, тоді як вегетаріанець Пол засмутив офіціанта-італійця, відкинувши всі апетитні пропозиції й зажадавши салат і мариновані цукіні на грилі. Ернест вирішив не гаяти часу й почав розповідати Полу все, що трапилося минулого тижня. Він умочував фокачу в оливкову олію й водночас описував свою зустріч із Нен Карлін у книжковій крамниці, а потім поскаржився, що минулого тижня йому не поталанило з трьома жінками, з якими він загравав.

— Упізнаю тебе, друже — хтивий, мов той пес, — мовив Пол, дивлячись на Ернеста крізь товсті скельця окулярів. Потроху дзьобаючи свій салат з італійським цикорієм, він додав: — Ти взагалі себе чуєш? З тобою фліртує симпатична жінка, а ти прикриваєшся безглуздим аргументом, буцімто ви бачилися двадцять років тому…

— Не просто «бачилися», Поле. Я був її психотерапев­том. І то було десять років тому.

— Гаразд, нехай десять. Отже, оскільки десять років тому ця жінка кілька разів відвідала сеанси твоєї групової терапії (чорт забирай, за цей час може підрости ціле покоління!), тепер ти не можеш мати з нею стосунки іншого штибу. Може, вона відчуває нестримну потребу в сексі, і найкраще, що ти міг би їй запропонувати, — це твій член.

— Та годі вже, Поле. Ти можеш бути серйозним?.. Офіціанте! Будь ласка, ще фокачі, оливкової олії і к’янті.

— Я серйозно , — не вгавав Пол. — Хочеш знати, чому ти ніколи не трахаєшся? Амбівалентність. Цілий океан, нескінченне море амбівалентності. І щоразу з’являється якась нова причина. Із Мірною ти боявся, що вона в тебе закохається, а тоді страждатиме. А минулого місяця? Не пам’ятаю, як звали ту кралю, але ти боявся, що вона тебе розкусить — тебе ж бо цікавили виключно її великі груди — і відчує, що її використовують. Із Марсі ти боявся, що один акробатичний етюд у ліжку зруйнує її шлюб. Різні слова в цих піснях, та музика та сама: ти подобаєшся жінці, однак поводишся як лицар. Ви не стрибаєте до ліжка, красуня починає ще більше тебе поважати, а тоді йде додому й лягає спати зі своїм вібратором.

— Я ж не можу вмикатися й вимикатися. Неможливо бути еталоном відповідальності вдень, а вночі перетворюватися на хтивого мерзотника.