Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Керол страшенно втомилася від його вимог. Як адвокат вона невдовзі вичерпала всі можливі засоби й не могла нічого йому запропонувати, але водночас не знала, як зарадити його лиху. Зрештою вона вирішила дотримуватися лінії «доброї самаритянки» й порадила йому звернутися до психотерапевта. Однак Маршал на це не пристав.

— Я не можу звернутися до спеціаліста з тієї самої причини: розголос цієї справи для мене небажаний. У мене забагато ворогів.

— Гадаєте, психотерапевт не дотримуватиметься конфіденційності?

— Ні, адже йдеться не тільки про конфіденційність, але й про далекоглядність, — мовив Маршал. — Ви маєте зрозуміти, що психотерапевт, який би міг мені допомогти, має бути висококваліфікованим психоаналітиком.

— Себто, — втрутилася Керол, — жоден інший психотерапевт не зможе цьому зарадити?

— Місіс… Я перепрошую, та чи не могли б ми звертатися одне до одного на ім’я? «Місіс Астрід» і «лікарю Стрейдер» — ці звертання такі холодні й формальні… зважаючи на те, що наше спілкування має особистий характер.

Керол ствердно кивнула, згадавши, що з цього приводу зауважував Джесс: йому не подобалося, що його колишній психотерапевт спілкувався виключно формально. Коли він запропонував Маршалу називати одне одного на ім’я, той несхвально пирхнув і звелів називати його лікарем…

— Керол… авжеж, це значно краще… скажіть відверто: ви можете уявити, щоб я звернувся по допомогу до якогось дивака? Скажімо, якогось спеціаліста з «минулих життів» чи того, хто малюватиме на офісній дошці діаграму «батько — дитина — дорослий»? Або ж якогось «зеленого» спеціаліста з когнітивної терапії — дурника, який намагатиметься змінити моє мислення?

— Гаразд, припустімо, що вам може допомогти виключно висококваліфікований психотерапевт. Та повернімося до головного: чому це настільки проблематично?

— Я знаю всіх представників нашої галузі й гадаю, що жоден із них не здатен дотримуватися нейтральної позиції, коли йтиметься про мою проблему. Я надто успішний і амбітний. Усі чудово знають, що я претендую на посаду очільника Інституту психоаналізу «Золоті ворота», як знають і те, що мене не спинити, бо я прагнутиму вийти на національний рівень.

— Тож ідеться насамперед про заздрощі та супер­ництво?

— Звісно. Хіба за таких умов якийсь психоаналітик зможе залишатися терапевтично нейтральним? До кого я не звернувся б, він одразу зловтішатиметься з моєї особистої трагедії. Можливо, на місці такого психотерапевта я вчинив би так само. Усім подобається спостерігати, як падають непереможні. До того ж невдовзі почнуться плітки й уже за місяць усі дізнаються, що я відвідую психотерапевта.

— Це ж чому?

— Такі речі неможливо приховати. Офіси психотерапев­тів розташовані в тих самих районах, і хтось може помітити мене у приймальні.

— Ну то й що? Хіба подібне лікування є ганебним? Я часто чула, як люди висловлюють своє захоплення з приводу того, що психотерапевт продовжує над собою працювати…

— Зважаючи на мій вік і статус, більшість колег спри­йматимуть цей факт як прояв слабкості, і це негативно вплине на мої подальші плани. І не забувайте, що я ніколи не схвалював порушення норм професійної поведінки й навіть ініціював запровадження дисциплінарного стягнення та виключення з лав інституту мого власного аналітика, Сета Панде. Щоправда, маю зазначити, що він на те заслуговував. Ви читали статті на цю тему?

— Відкликання пацієнтів? Так, звісно! — мовила Керол. — Подібна сенсаційна новина не могла лишитися поза увагою. То це були ви?

— Я відіграв у цьому провідну роль. Можливо, в цій грі я був головним гравцем . Звісно, це має лишитися між нами, але саме я врятував наш інститут. Це довга історія — й до того ж суворо конфіденційна. Я не можу розповісти про все детально, але скажу про головне: чи зможу я й надалі висловлювати свою думку щодо зловживання службовим становищем, якщо серед слухачів будуть ті, хто знає, що я прийняв «Rolex» від пацієнта? Я муситиму мовчати — і можна назавжди забути про політичні амбіції.

Керол розуміла, що аргументові Маршала бракувало логічності, однак не знала, як можна переконати його в протилежному. Можливо, його недовіра до психотерапевтів скидалася на те, що відчувала вона сама? Керол спробувала зайти з іншого боку:

— Маршале, повернімося до вашого твердження про те, що вам може допомогти виключно висококваліфікований психоаналітик. А як щодо нас із вами? Погляньте на мене — хіба ж я скидаюся на професіонала цієї галузі? Чому ж ви гадаєте, що я вам допомагаю?