Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Потрапити до рук шахраїв — це жахливо, і я розумію, чому ви не хочете зволікати, лікарю Стрейдер. Та почнімо з самого початку. По-перше, розкажіть мені про себе все, що я, на вашу думку, маю знати, а тоді детально зупиніться на тому, що з вами трапилося.

— Гаразд, але спершу я маю зрозуміти, якими є рамки нашої співпраці.

— Рамки, лікарю Стрейдер?

— Перепрошую, це термін із психоаналізу. Перш ніж розпочати, я хочу прояснити деякі моменти. Ви візьметеся за цю справу? Скільки це коштуватиме? І, звісно, конфіденційність — для мене це дуже важливо.

Учора, коли Маршал дізнався про всі ці махінації, його охопила паніка й він вирішив зателефонувати Мелвіну. Слухаючи гудки, він раптом зрозумів, що не хоче мати з ним справи, — йому потрібен був досвідчений юрист, який зможе зрозуміти його проблему. Тож Маршал поклав слухавку й одразу зателефонував містеру Джарндісу. То був його колишній пацієнт та один із провідних юристів Сан-Франциско.

Пізніше, близько третьої ночі, Маршал усвідомив, що має зробити все, аби про цей випадок ніхто не дізнався. Він інвестував із колишнім пацієнтом, і за це його по голівці не погладять. Маршал вчинив неправильно, але найбільше його дратувало те, що його пошили в дурні, він почувався повним ідіотом. Тож що менше людей про це знатиме, то краще. Насправді йому не варто було телефонувати Джарндісу — він знову-таки порушував професійні норми, попри те що цей пацієнт завершив курс психотерапії багато років тому. І хоча Маршал засмутився з приводу того, що містер Джарндіс не зможе його прийняти, тепер він відчував полегшення.

— Лікарю Стрейдер, я до ваших послуг і не планувала нікуди їхати, якщо саме про це йшлося. Вартість моїх послуг — двісті п’ятдесят доларів за годину, і я гарантую повну конфіденційність. Із цим у нас суворо — імовірно, навіть суворіше, аніж у вашій галузі.

— Про це не має дізнатися і містер Джарндіс. Мені потрібно, аби все це залишалося виключно між нами.

— Гаразд. Можете покластися на мене, лікарю Стрейдер. Отже, до справи.

Сидячи на краєчку стільця і нахилившись уперед, Маршал розповів Керол про все, що з ним трапилося. Він не оминув жодної деталі, за винятком своїх переживань із приводу професійної етики. За півгодини, закінчивши розповідати, Маршал знесилено відкинувся на спинку крісла й відчув неабияке полегшення. Він не міг не помітити те, якою заспокійливою виявилася можливість поділитися цим із Керол і що він уже відчуває з нею певний зв’язок.

— Дякую за чесність, лікарю Стрейдер. Я знаю, як непросто ділитися такими болісними переживаннями. Перш ніж рухатися далі, я хочу дещо уточнити. Я помітила, що ви кілька разів підкреслили той факт, що то була інвестиція, а не подарунок, і що містер Макондо був вашим колишнім пацієнтом . Ви маєте сумніви щодо своєї поведінки, себто йдеться про професійну етику?

— Ні, не я . Мені немає чим дорікнути. Але ви правильно зауважили. Це може стати проблемою для інших. Я завжди закликав колег дотримуватися професійних стандартів етичної поведінки як член Державної комісії з медичної етики та голова спеціальної комісії з професійної етики для психоаналітиків. Тож моє становище делікатне: моя поведінка не тільки повинна бути бездоганною, але й має видаватися такою. — Маршал сильно спітнів і дістав носовичок, аби витерти чоло. — Прошу, зрозумійте мене… це реальність, а не параноя… У мене чимало суперників і ворогів — тих, хто радо вхопиться за можливість неправильно витлумачити мою поведінку… тих, хто з неабияким задоволенням спостерігатиме за моїм падінням.

— Отже, — мовила Керол, піднявши очі від своїх нотаток, — запитаю знову: ви певні, що не порушували правил, які регулюють фінансові відносини між психотерапевтом і пацієнтом?

Маршал припинив витирати чоло і здивовано витріщився на Керол. Очевидно, вона добре знається на таких справах.

— Гм, поза сумнівом, якби можна було повернутися в минуле, я б волів поводитися інакше. Треба було чітко дотримуватися правил, як я завжди робив. Шкодую, що не сказав йому, що я ніколи не інвестую спільно зі своїми пацієнтами чи колишніми пацієнтами. А тепер я, мабуть, уперше усвідомив, що всі ці правила захищають не тільки пацієнта, але й психотерапевта.

— А суперники і вороги, про яких ви згадували, вони… Ви гадаєте, на них слід зважати?

— Я не певен, що розумію, про що ви… гм… авжеж, я маю реальних суперників. І, як я вже казав, я хвилююся… ні, не те… мені конче потрібно зберегти це в таємниці… заради моєї практики і професійної репутації. Отже, моя відповідь «так»: я хочу, аби ця неприємна ситуація не набула розголосу. Але чому вас передусім цікавить саме цей аспект?