Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Опівночі в неділю (у Цюриху вже був понеділок, дев’ята ранку) Маршал зателефонував Пітерові, аби почути тривожне повідомлення, записане на автовідповідачі: «Ви зателефонували до офісу «Macondo Financial Group». Містер Макондо зараз перебуває у дев’ятиденному круїзі. Протягом цього часу офіс буде зачинений, та, якщо справа невідкладна, залиште повідомлення. Повідомлення регулярно перевіряються, тож ми докладемо всіх зусиль, аби зв’язатися з містером Макондо за найпершої нагоди».

Круїз? Офіс такого штибу зачиняється на дев’ять днів? Маршал залишив повідомлення з проханням якнайшвидше йому зателефонувати. Пізніше, намагаючись заснути, він раптом подумав, що новина про круїз не така вже й дивна. «Очевидно, трапилося щось неприємне, — припустив Маршал, — між Пітером та Адріаною або між Адріаною та її батьком. І, намагаючись усе владнати, Пітер спонтанно вирішив поїхати деінде, аби трохи відволіктися, з Адріаною чи без неї, тож обрав круїз Середземномор’ям. Ось і все».

Та дні минали, а від Пітера не було жодної звістки. Маршал дедалі більше переймався долею інвестованих грошей. Звісно, він мав можливість отримати готівку за векселем, але ж це означало позбавити себе прибутків від щедрого подарунка Пітера. Маршал гадав, що панікувати й відмовлятися від такої можливості щонайменше нерозумно. І з якого дива? Через те, що Адріана не прийшла на сеанс? Овва!

У середу об одинадцятій ранку Маршал мав вільну годину — раніше в цей час вони зустрічалися з Ернестом для супервізії. Він вирішив прогулятися уздовж Каліфорнія-стрит, проминув клуб «Pacific Union», де вони тоді обідали з Пітером, а подолавши ще квартал, зненацька вирішив повернутися. Маршал побіг сходами нагору, зайшов до будівлі через мармурові двері, проминув ряди мідних поштових скриньок і опинився в залитій світлом ротонді зі скляним куполом. Там, серед диванів із вишневої шкіри, він побачив Еміля — усміхненого мажордома у смокінгу.

Зненацька в його думки увірвався спогад про відвідування «Avocado Joe’s»: куртки золотошукачів, завіса тютюнового диму, чорношкірий хлоп у сірому «Borsalino», обвішаний коштовними цяцьками, і піт-бос Дасті, який заборонив йому спостерігати за гравцями, бо, бачте, «ми тут дбаємо про їхній комфорт». Зринули й звуки: гомін відвідувачів, цокання фішок, стукіт більярдних куль, гудіння, розмови гравців. У «Pacific Union» усі звуки були приглушені. Легеньке цокання срібла й кришталю — це офіціанти сервірували столи; ввічливе перешіптування відвідувачів, які обговорювали ціни на акції; постукування італійських черевиків по ретельно відполірованій дубовій підлозі…

Де ж був його дім? Чи мав він узагалі «рідну домівку»? Маршал укотре над цим замислився. До якого світу він належав: світу «Avocado Joe’s» чи «Pacific Union»? Невже його завжди носитиме без можливості кинути якір між цими двома берегами? Невже протягом усього життя він повсякчас намагатиметься покинути один із них, аби дістатися до іншого? Якби саме цієї миті диявол чи джин сказав йому: «Настав час обирати: із двох місць обери одне, і воно стане твоєю домівкою на віки вічні», що він обрав би? Він пригадав свій психоаналіз, що його здійснював Сет Панде. «Ми ніколи над цим не працювали», — подумав Маршал. Ані над «домівкою», ані над дружбою і, якщо взяти до уваги слова Ширлі, ані над поняттям грошей чи жадоби. Чорт забирай, що ми взагалі робили протягом цих дев’ятисот годин?

Попри це, Маршал удав, що почувається в клубі, як удома, і рішуче наблизився до мажордома.

— Емілю, як справи? Лікар Стрейдер. Кілька тижнів тому мій друг, із яким я тут обідав, — містер Макондо — вихваляв вашу феноменальну пам’ять. Та, мабуть, навіть ви не можете запам’ятати відвідувача, який побував тут тільки раз.

— О так, лікарю, я вас чудово пам’ятаю. А містер Маконта…

— Макондо.

— Авжеж, пробачте, Макондо . Ось бачите, навіть феноменальна пам’ять може схибити. Насправді я дуже добре пам’ятаю і вашого приятеля. Попри те, що ми бачилися тільки одного разу, він мене приємно вразив. Щедрий джентльмен із вишуканими манерами!

— Ви хочете сказати, що бачилися з ним тільки в Сан-­Франциско? Але ж він розповів мені, що познайомився з вами у паризькому клубі, де ви працювали мажордомом.

— Ні, сер, гадаю, ви помиляєтеся. Я справді працював у паризькому клубі «Cercle Union Interalliee», але з містером Макондо ми там не зустрічалися.

— Може, то було в Цюриху?

— Ні, я певен, що не бачив цього джентльмена раніше. Ми вперше познайомилися за день чи два до вашого з ним обіду.