Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Ернест поповнив перелік правил стосовно «саморозкриття»: «Відкривайся пацієнтові настільки, наскільки це йому на користь; а якщо хочеш і надалі працювати в цій галузі, поміркуй, як твою відвертість можуть сприйняти інші психотерапевти».

— Отже, ви також борсаєтеся в океані одинаків? — по­вторила Керол.

— Я самотній, але не борсаюся, — мовив Ернест. — Принаймні зараз. Він спробував приязно й безтурботно всміхнутися.

— Я хотіла б почути, яким є ваше життя — життя одинака у Сан-Франциско.

Ернест завагався. Він нагадав собі, що спонтанність та імпульсивність — не одне й те саме. Він аж ніяк не зобов’язаний сумлінно відповідати на кожне її запитання.

— Каролін, я хочу, щоб ви розказали, що змусило вас про це запитати. Я пообіцяв вам кілька речей: те, що докладатиму всіх можливих зусиль, аби допомогти вам, і це основне; а також бути з вами максимально чесним. Отож, зважаючи на мою першу обіцянку — бажання допомогти вам, — спробуймо розібратися: про що саме йдеться? І з якою метою ви озвучили це запитання?

«Непогано, — думав Ернест, — зовсім непогано» . Бути відвертим не означає перетворитися на раба надмірного зацікавлення пацієнта та його примх. Ернест навіть занотував свою відповідь — не варто її забувати, адже вона може стати в пригоді під час написання статті для журналу.

Керол уже мала готову відповідь і навіть репетирувала цей діалог подумки.

— Якби я знала, що ви стикаєтеся з подібними проблемами, то відчувала б, що ви розумієте мене, як ніхто інший. А особливо якби почула, що вам вдалося успішно їх подолати. Тоді ми з вами мали б багато спільного.

— Це логічно, Каролін. Але, імовірно, у вашому запитанні криється щось іще, адже я вже сказав, що успішно проваджу самотнє життя.

— Я сподівалася отримати від вас конкретні поради, дізнатися, в якому напрямку мені варто рухатися. Зараз я неначе заклякла — відверто кажучи, я відчуваю сильне сексуальне бажання і водночас це мене жахає.

Ернест кинув оком на свій годинник.

— Каролін, наш час уже вичерпано. Маю для вас домашнє завдання: до наступного сеансу підготуйте перелік способів знайомства з чоловіками, і ми обговоримо плюси й мінуси кожного варіанта. Мені не зовсім зручно давати вам конкретні поради чи спрямовувати вас у «правильному напрямку». Повірте, я безліч разів опинявся в подібних ситуаціях: конкретні рекомендації рідко бувають ефективними для пацієнта. Те, що на користь мені чи комусь іншому, може завдати шкоди вам.

Керол це страшенно роздратувало й розізлило. «Само­вдоволений чванько, мерзотник! — думала вона. — Я не збираюся закінчувати цей сеанс без конкретних результатів» .

— Ернесте, я знаю, що мені буде дуже важко чекати наступної зустрічі. Чи не могли б ви призначити її раніше — я хотіла б приходити до вас частіше. Не забувайте, я платоспроможний клієнт. — Із цими словами вона відкрила сумочку й дістала звідти сто п’ятдесят доларів.

Ернеста спантеличили її слова, а надто заувага про гроші. Йому страшенно не подобалося слово «клієнт» , як не подобалося та обговорювати фінансовий аспект психотерапії.

— Гм… Ох, Каролін, це не обов’язково… Я пам’ятаю, що за перший сеанс ви заплатили готівкою, але відсьогодні я волів би надсилати вам рахунок наприкінці місяця. І ще — я надаю перевагу чекам, а не готівці, для моєї примітивної бухгалтерії цей спосіб оплати зручніший. Я розумію, що вам зручніше платити готівкою, аби Вейн не дізнався, що ви відвідуєте психотерапевта, та, можливо, ви могли б скористатися банківськими чеками?

Ернест відкрив свій журнал реєстрації. Він міг призначити сеанс тільки на восьму ранку — раніше в цей час до нього приходив Джастін; але тепер Ернест планував присвятити цю годину роботі над книгою.

— Каролін, я пропоную не поспішати з цим. Зараз мій графік досить щільний. Зачекайте один-два дні, і якщо відчуватимете, що вам обов’язково треба зі мною побачитися до наступного сеансу, зателефонуйте — і ми про все домовимося. Ось моя візитка — залиште повідомлення на автовідповідачі, я вам зателефоную і призначу зустріч.

— Це було б не зовсім зручно. Я ще не працюю, а чоловік завжди вдома…

— Авжеж. Гаразд, я напишу на візитці свій домашній номер. Можете телефонувати з дев’ятої до одинадцятої вечора — у цей час я зазвичай вдома.

На відміну від більшості своїх колег, Ернест спокійно давав пацієнтам свій номер телефону. Він давно зрозумів: що легше стривоженому пацієнтові з ним сконтактувати, то меншою є ймовірність, що він узагалі зателефонує.