Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Отже, Каролін, п’ять років тому ви усвідомили свою помилку, але на розлучення не подали. Можливо, ваш шлюб мав і позитивні риси, про які ми ще не встигли поговорити?

— Ні, він був просто жахливий. Я не кохала й не поважала Вейна, і те саме можна сказати про нього. Він нічого мені не давав. — Керол приклала до очей серветку. — Що тримало мене в цьому шлюбі? Господи, якби ж то я знала! Звичка, страх, моя донька (попри те, що Вейн ніколи нею не переймався), навіть не знаю, що ще… Рак Вейна і моя обіцянка… я не мала куди піти — в мене не було інших пропозицій.

— Пропозицій? Себто від чоловіків?

— Авжеж, я не мала пропозицій від чоловіків. Ернесте, поговорімо про це сьогодні, я вас дуже прошу. Мені треба щось робити зі своїм сексуальним потягом — я відчуваю справжній голод, я просто у відчаї. Коли я сказала про відсутність пропозицій, ішлося про роботу. Я не мала жодних блискучих пропозицій на кшталт тих, які отримувала в юності.

— Атож, блискучі пропозиції. Знаєте, я досі згадую, як кілька хвилин тому ви плакали — ми саме говорили про те, що ви були найкращою студенткою на курсі, про ваші безмежні кар’єрні можливості…

Керол скам’яіна. «Він намагається повернутися до цієї теми, — думала вона. — Щойно вони знаходять вразливе місце, як одразу починають у ньому порпатися» .

— Це дуже боляче — думати про те, яким могло бути ваше життя, — зауважив Ернест. — Згадуються рядки Вітьєра «Зі слів сумних, що мовив ти чи написав, найбільш печальні — то “Якби ж я знав…”» .

«О ні, — подумки мовила Керол, — тільки не це. Тепер він цитує поезію, і його ніяк не зупинити. Ще трохи — і візьметься за стару гітару» .

— Отже, — вів далі Ернест, — ви відмовилися від усіх цих можливостей заради життя з Вейном. Невигідна угода — не дивно, що ви намагаєтеся про це не думати… бачите, скільки болісних відчуттів зринає, коли ми починаємо це обговорювати? Гадаю, саме з цієї причини ви не розлучилися з Вейном, адже тоді вам довелося б зазирнути в очі реальності. Тоді ви не змогли б заперечувати, що відмовилися від стількох важливих речей, зокрема свого майбутнього, майже нічого не отримавши натомість.

Керол, сама того не бажаючи, здригнулася. Ернестова інтерпретація поцілила просто в яблучко. «Чорт забирай, відчепися від мене! Тебе ніхто не просив порпатися в моєму житті!»

— Можливо, ви маєте рацію. Та все вже в минулому, тож як це може допомогти нам зараз? Саме про це і йшлося, коли я говорила, що не варто порпатися в минулому. Минуле лишилося в минулому.

— Невже, Каролін? Не можу з вами погодитися. Гадаю, що ви не просто зробили поганий вибір у минулому — ви й досі це робите. У вашому сьогоденні.

— А в мене є вибір? Я маю відмовитися від чоловіка, який от-от помре?

— Я знаю, це звучить жахливо. Але саме так ми й робимо неправильний вибір: переконуємо себе, що іншого виходу немає. Можливо, це має стати одним із наших завдань.

— Це ви про що?

— Я хочу допомогти вам зрозуміти, що завжди є інші варіанти й насправді вибір широкий.

— Ні, Ернесте, ми знову повертаємося до того, з чого почали. Є тільки два варіанти: або я відмовляюся від Вейна, або залишаюся з ним. Хіба не так?

Керол опанувала себе: вигаданий Вейн аж ніяк не скидався на Джастіна. Однак, спостерігаючи за тим, як Ернест намагається їй допомогти, вона розуміла, як йому вдалося промити Джастіну мозок, аби той її покинув.

— Ні, зовсім не так. Ви робите чимало припущень, які не співвідносяться з реальністю. Скажімо, щодо того, що ви з Вейном завжди ставитиметеся одне до одного з презирством. Ви навіть не припускаєте, що люди можуть змінюватися. Боротьба зі смертю — великий каталізатор змін для нього і, можливо, для вас теж. Імовірно, вам могла б допомогти сімейна терапія — ви казали, що не розглядали цей варіант. Можливо, глибоко всередині насправді є почуття, які ви з чоловіком ще можете для себе відкрити. Зрештою ви прожили разом дев’ять років, виховували дитину. Як ви почуватиметеся, якщо покинете його або він помре, а ви усвідомите, що могли докласти більше зусиль і налагодити стосунки? Я певен, що вам буде значно легше, якщо ви знатимете, що зробили все можливе. Можна поглянути на це й під іншим кутом, — вів далі Ернест, — скажімо, піддати сумніву ваше базове припущення, адже ви вважаєте, що бути поряд із ним до останнього подиху — це вірне рішення. Чи це справді так? Я не певен.

— Це краще, аніж дозволити йому померти на самоті.

— Невже? — запитав Ернест. — Невже Вейнові було б краще вмирати поряд з людиною, яка ставиться до нього з презирством? А ще варто пам’ятати про те, що розлучитися не означає відмовитися від людини чи покинути її напризволяще. Чому б не уявити альтернативну ситуацію: ви живете новим життям, можливо, з іншим чоловіком, але водночас допомагаєте Вейну? Може, за таких умов ви ставилися б до нього значно краще, бо не відчували б обурення через те, що потрапили в пастку. Як бачите, є різні варіанти.