Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Річка, що тече назад! Її хвилі несуть соснові шишки та крихкі дубові листочки, вона піднімається вгору , віддаляючись від океану. Ця річка тече назад — у золоті часи дитинства та возз’єднання первісної родини. Неймовірний візуальний образ, що повертає час назад, ілюструє прагнення втекти від старіння та зникнення! Ернест обожнював «прихованого митця», що жив у кожному з його пацієнтів; йому нерідко хотілося зняти капелюха перед несвідомим «творцем снів», який щоночі, рік за роком, ткав нові примарні шедеври.

За стіною у приймальні сиділа Керол, яка теж робила нотатки: вона фіксувала те, що трапилося на першому сеансі з Ернестом. Жінка зупинилася й перечитала свої записи:

ПЕРШИЙ СЕАНС

12 лютого 1995 року

Лікар Леш поводиться недоречно неформально. Надокучливий. Попри мої протести, наполягав на тому, щоб я називала його Ернестом… доторкнувся до мене протягом перших тридцяти секунд — узяв за лікоть, щоб провести до кабінету… дуже ніжний — знову торкнувся моєї руки, простягнувши серветку… занотував усі основні проблеми, а також історію моєї родини… під час першого сеансу намагався витягти з мене пригнічені спогади про сексуальне насильство! Забагато всього, надто швидко — я почувалася спантеличено й присоромлено! Говорив зі мною про особисті почуття… сказав, що нам обов’язково треба стати якомога ближчими… заохочував ставити особисті запитання… пообіцяв бути відвертим… схвально поставився до мого роману з лікарем Куком… продовжив сеанс на десять хвилин… наполіг на тому, щоб ми на прощання обнялися…

Керол була задоволена. Вона гадала, що ці нотатки стануть їй у пригоді, хоч поки що й не знала, як саме. Але одного дня хтось — може, Джастін, її адвокат із питань зловживання службовим становищем чи комітет з медичної етики штату — вважатиме їх напрочуд корисними . Керол закрила блокнот. Треба було зосередитися перед сеансом. Через події минулої доби їй було важко навести у своїх думках лад.

Учора ввечері, коли вона повернулася додому, Керол побачила на вхідних дверях цидулку від Джастіна: «Я приходив по свої речі» . Замок на задніх дверях був зламаний; Джастін виніс усе, що вона не встигла знищити: ракетки для ракетболу, одяг, засоби гігієни, взуття, книжки та навіть їхні спільні надбання, зокрема певні книги, відеокамеру, бінокль, портативний CD-плеєр, левову частку колекції дисків, кілька каструль, сковорідок і склянок. Йому навіть вдалося відкрити її скриню з кедрового дерева, тож комп’ютер він теж забрав.

Страшенно розлютившись, Керол зателефонувала батькам Джастіна й повідомила, що має намір запроторити його до в’язниці. А якщо вони допомагатимуть своєму синові-мародеру, то опиняться в сусідній камері. Телефонні дзвінки Нормі й Гізер не допомогли — швидше навпаки, тільки погіршили ситуацію. Норма переймалася власною кризою подружнього життя, а Гізер м’яко зауважила, що Джастін мав повне право забрати власні речі, і це ще більше роздратувало Керол. Вона не могла звинуватити його в крадіжці з проникненням, адже то був і його дім; вона не мала жодного права міняти замки чи намагатися заборонити йому потрапити до будинку, не маючи на те спеціального дозволу.

Керол розуміла, що Гізер має рацію. Вона не отримала судового наказу, згідно з яким Джастін не мав би права переступати поріг її будинку. А чому? Бо ніколи, навіть у найстрашнішому сні, не могла уявити, що він на це зважиться!

А на додачу до всього, вдягаючись уранці, Керол побачила, що з усіх її трусиків акуратно вирізані клаптики тканини якраз на промежині. Щоб вона не мала жодного сумніву щодо того, хто це зробив, Джастін акуратно просунув у кожну дірочку шматки своїх краваток — тих, які вона пошматувала й кинула назад до шафи.

Керол остовпіла. То був не Джастін. Не той Джастін, якого вона знала. Ні, він не міг зробити це сам. Йому б забракло духу. Чи уяви. Це могло статися тільки завдяки… тільки одна людина могла написати музику для цього оркестру — Ернест Леш! Вона підняла очі й побачила його власною персоною: він кивав своєю гладкою головою, пропонуючи пройти до кабінету! «Сучий сину, чого б мені це не коштувало, — думала Керол, — скільки б не знадобилося часу, що б мені не довелося робити, але я докладу всіх зусиль, аби ти залишився без роботи!»

— Отже, — мовив Ернест, коли вони зайняли свої місця, — чи є щось важливе, про що ви хотіли б сьогодні поговорити?

— Таких тем чимало. Мені треба трохи часу, щоб зібратися з думками. І гадки не маю, чому я так хвилююся.