Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

А Франк? Генерал-губернатор у Польщі, який «мав владу, але не керував». Він був «фанатиком» у верхніх ешелонах влади, юристом, який сформував повноваження нацистів, приніс беззаконня до Польщі і скоротив її населення до «жалюгідних залишків». «Згадайте слова Франка, — сказав Джексон суддям, — навіть через тисячу років цю провину Німеччини не буде змито». {599} 599 [49] сказав Джексон суддям, — навіть через тисячу років: там само, 406. / [с. 484]

Виступ Джексона тривав півдня. Його промова була потужною, гострою і відточеною, але мала один великий центральний недолік, принаймні з точки зору Лемкіна: Джексон нічого не сказав про геноцид.

Лемкін усвідомлював небезпеку: якщо головний обвинувач не підтримав геноцид, було мало надії на те, що його підтримуватимуть американські судді трибуналу Біддл і Паркер. Через це позиція британців ставала ще більш важливою, проте Лемкін не міг знати, що у проекті промови, яку Лаутерпахт написав для Шовкросса, зовсім не згадується про геноцид.

Після обіду на трибуну вийшов Шовкросс, його виступ тривав до кінця дня і продовжився наступного дня. Він звернувся до фактів, «злочинів проти миру» і недоторканості окремої особи. {600} 600 [50] Він звернувся до фактів: там само, 433–529. / [с. 484]

Коли Шовкросс готувався виступати, Лаутерпахт знав, що його текст буде у Нюрнбергу кардинально відредагований британськими юристами, які були стурбовані напрямком судового процесу. «У нас викликає неабияку тривогу те, як судді обговорюють звинувачення і вирок, — сказав Шовкроссу полковник Гаррі Філлімор. — У неформальному оточенні, за обідом, вони зазначили, що, можливо, двох або трьох виправдають, і що багатьох може не бути засуджено до смертної кари». Шовкросс був глибоко занепокоєний. «Ми можемо собі уявити, що один або двоє уникнуть смертного вироку, — додав Філлімор, — але виправдання будь-кого з обвинувачених та імовірне винесення комусь з решти м’яких вироків перетворить цей судовий процес на фарс». {601} 601 [51] У нас викликає неабияку тривогу те, як: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 295. / [c. 485]

Шовкросс сказав Лаутерпахту, що його об’ємний проект промови викликав «деякі суттєві труднощі». Аби подолати ці труднощі, а також для самозахисту, генеральному прокуророві доведеться приділити більше часу фактам, а це значить, що треба буде скоротити правові аргументи Лаутерпахта: «Якщо я не послухаю поради Файфа і щось піде не так, то, очевидно, скажуть, що це моя провина» {602} 602 [52] Якщо я не послухаю поради Файфа: там само, 296. / [с. 485] . Шовкросс також не був готовий передати для протоколу повний текст промови, а лише зачитати її частини. Він використає з того, що написав у проекті Лаутерпахт, якнайбільше. Зрештою три чверті Шовкроссового тексту на сімдесят сім сторінок було присвячено фактам і підтверджувальним доказам. Тому для правових аргументів залишилося шістнадцять сторінок, дванадцять з яких було повністю написано Лаутерпахтом. Проект, який написав Лаутерпахтом, було дещо скорочено, але невдовзі він дізнається і про доданий текст.

Шовкросс почав з хронології, з довоєнного періоду і змови підсудних з метою вчинення злочинів аж до розв’язання війни. {603} 603 [53] Шовкросс почав з хронології: Trial of the Major War Criminals, 19:437-57. / [c. 485] Він розповів про події по всій Європі, відстежуючи розпорядження і документи, зібрані Лемкіном, починаючи з Рейнланду і Чехословаччини, просуваючись далі до Польщі, тоді — на захід до Голландії, Бельгії та Франції, далі — на північ до Норвегії і Данії, на південний схід через Югославію та Грецію, і врешті — на схід до Радянської Росії. «Описані воєнні злочини були одночасно і об’єктом, і джерелом інших злочинів», — сказав Шовкросс суддям. Злочини проти людяності мали місце, але лише в ході війни. Він зробив те, чого Лемкін боявся найбільше — промовчав про злочини, вчинені до 1939 року.

Проте ця промова також мала один блискучий, вирішальний для судових слухань факт. Шовкросс виклав суддям один акт вбивства, який дозволив відтворити в одній знаковій події десять років жахіть. Він зачитав свідчення, які підготував Герман Гребе, німецький керівник на підприємстві поблизу Дубно, на території, що була підконтрольна Франку, і яке було розташоване недалеко від дому пекаря, де у вересні 1939 року кілька днів переховувався Лемкін. Тембр голосу Шовкросса вичавив з тих слів усі емоції. Він говорив неквапливо і з кришталевою точністю виразно вимовляв кожне слово: