Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

— Він був євреєм, але про це не мало бути відомо.

Фрау Кладек вважала, що він був «прихованим євреєм».

Посмертний «протокол» містив й іншу інформацію, тож фрау Кладек подумала, що нам слід отримати повні дані гера Лінденфельда з досьє нерухомості. Вона так і зробила, і це було справді корисно.

«Його матір’ю була Сара Лінденфельд, останнім місцем проживання якої був Лондон, Великобританія», — написала фрау Кладек. Це могло пояснити згадку про Лондон на звороті фотографій 1951 і 1954 років — можливо, він відвідував свою матір.

Фрау Кладек мала й іншу інформацію. Коли 1939 року розпочалася війна, Еміль Лінденфельд був одружений з Лідією Штурм, єврейкою. У них була одна дитина, дівчинка на ім’я Аліса. У 1939 році дружина Лінденфельда Лідія разом із дочкою Алісою покинула Відень і поїхала до Лондона. Тут простежувалася паралель з життям Рити: на кінець 1939 року Еміль і Рита обоє жили самотньо у Відні, їхні діти, а також дружина Еміля і чоловік Рити поїхали геть, залишивши їх наодинці з війною, нацистами і самотністю.

Фрау Кладек мала ще більше інформації. Коли Еміль Лінденфельд помер, його дочка Аліса жила у Флашингу, околиці Нью-Йорка, заміжня за Альфредом Зейлером. В Альфреда та Аліси було двоє дітей, Сандра і Говард, які народилися у 1950-х роках. Зв’язок уже простежувався чіткіше. Народження Сандри у 1952 році могло пояснити згадку про дідуся на фотографії 1954 року.

Мені була потрібна фотографія Еміля Лінденфельда, але фрау Кладек сказала, що в його досьє немає жодного фото. Втім, у мене були й інші зачіпки — імена його онуків, тож пошуки перемістилися до Нью-Йорка.

Я не зміг знайти Аліси Зейлер серед списків мешканців нью-йоркської околиці Флашинга. Також не знайшов у Флашингу чи ще де-небудь поблизу Нью-Йорка жодної місцевої інформації щодо Сандри і Говарда Зейлер, онуків Еміля Лінденфельда.

Фейсбук дозволив просунутися далі. Серед сотень мільйонів його користувачів був Говард Зейлер з Флориди. Зачіпкою було те, що він вчився у школі Флашинга. На фотографії у Фейсбуці — чоловік, якому було трохи за п’ятдесят, що відповідало даті народження, яку з’ясувала фрау Кладек. Серед «друзів» Говарда була Сандра з прізвищем Гарфінкель.

Я надіслав Говардові повідомлення; відповіді не отримав. Тож я пошукав інформацію про Сандру Зейлер Гарфінкель і знайшов адресу у Массапекуа, Лонг-Айленд, неподалік Флашинга. Телефонного номера у публічному доступі не було, втім, за невеличку суму я отримав десятизначний номер. Одного теплого літнього вечора у Лондоні з відчутним хвилюванням я набрав цей номер.

Слухавку підняла жінка з сильним нью-йоркським акцентом. Я сказав їй, що шукаю Сандру Зейлер, онуку Еміля Лінденфельда з Відня. Після цього запала довга мовчазна пауза, а тоді: «Це вона». Знову мовчанка, а потім: «Це досить дивно. Що вам потрібно?».

Я коротко розповів жінці історію про те, що моя бабуся, імовірно, була знайома з її дідусем у Відні перед війною. «Мого дідуся звали Еміль Лінденфельд; він жив у Відні», — сказала Сандра. Вона була налаштована скептично, але не вороже, неприязно чи недоброзичливо. Сандра коротко розповіла мені історію своєї родини:

— Еміль був одружений з Лідією, моєю бабусею. Після того, як до Відня прийшли німці у березні 1938 року, але ще перед тим, як почалася війна, Лідія покинула Відень разом зі своєю дочкою, моєю матір’ю Алісою, якій було чотирнадцять років. Вони подалися до Лондона, де моя бабуся працювала хатньою робітницею. Після війни Аліса і Лідія приїхали до Америки, але Еміль залишився у Відні. Нам сказали, що він не міг поїхати до Америки через туберкульоз. У 1958 році моя бабуся Лідія померла, а Еміль приїхав до Америки. Мені було шість рочків. Він був з нами шість тижнів, навчав мене німецької, а тоді поїхав. Це був єдиний раз, коли я його бачила.

— Чи збереглися у вас якісь фотографії Еміля?

— Так, звісно. Одна навіть має бути у мережі, — додала Сандра.

Її мати померла у 1986 році, батько прожив довше, і помер нещодавно.

— Батько написав книгу про те, що пережив під час війни; вона є у мережі, з фотографіями.

Сандра повідомила мені деталі, і поки ми продовжували розмову, я шукав книгу її батька в Інтернеті. Пошук видав результат відразу {388} 388 [4] Пошук видав результат відразу: Alfred Seiler, From Hitler’s Death Camps to Stalin’s Gulags (Lulu, 2010). / [c. 302] , видання мало назву «Від таборів смерті Гітлера до гулагів Сталіна». Читача запрошували «зазирнути досередини», і поки ми продовжували теревенити, я так і зробив. Книга була коротенькою, менше ніж двісті сторінок. Я швидко прогортав вміст, шукаючи фотографії. На 125 сторінці на екрані з’явилося знайоме обличчя, чоловік у темному костюмі з білою хустинкою в нагрудній кишені і звичайною темною краваткою. Під фото було ім’я — Еміль. На наступній сторінці було фото Емілевої дружини Лідії, з фотографіями Сандри і Говарда, онуків Еміля.