Аґата Тушинська - Наречена Шульца

І малює, малює, що йому тільки заманеться. Підбори, ступні, стегна, чорноту між ногами. Зрештою — той темний трикутник найменше тебе цікавив. Тобі вистачало ескізів грудей і пантофликів, копитець, шпильок, зміїних жал, шпичастих носиків, які можуть хвицнути, вжалити, затоптати. Сотні таких ескізів. Я розповідала своїм дівчаткам про Офелію та Енн із Зелених Дахів [57] „Енн із Зелених Дахів” (у польському перекладі „Ania z Zielonego Wzgórza”) — найвідоміший роман для юнацтва канадської письменниці Люсі-Мод Монтґомері, опублікований 1908 року, не один раз екранізований; польський переклад з’явився 1911 року. В українському перекладі Анни Вовченко книжка опублікована 2012 року у львівському видавництві „Урбіно”. , не хотіла слухати тих, які казали, що означають ці твої фантазії. І що знають тебе краще за мене. Не хотіла читати нісенітниці про твої еротичні втілення у малюнках, про сексуальні заклинання, виконані олівцем або пером на „простирадлі паперу”.

То навіщо тобі я, якщо і на малюнках, і в реальності прищаві дівулі товчуть тебе й немилосердно глумляться з тебе, а потім ідуть собі, після оплати за послуги, без жодного слова, наче взагалі не існували? Чисте задоволення, без обіцянок та сентиментів. Жодних безглуздих гарантій, жодних зобов'язань. Про це тобі йдеться? Такого життя ти прагнеш у тому своєму деградованому, крокодилячому Дрогобичі?

Мені вже мало що бракувало до того, аби йому це викричати, але вирішила стриматися. Воліла продовжувати своє. Що у столиці нам буде краще, що будемо ближче до всього… До чого саме, запитав він, але не слухав моїх відповідей, а знову тільки самого себе. Що життя існує лише в галицькій провінції, що він, як письменник, відчуває це усім своїм єством. Тоді я: ти ж не хочеш залишитись провінційним письменником — ти, з твоїм талантом і уявою? Ні, я видатний, побачиш, що колись мене будуть знати й читати. Може, пройде багато часу, може мене відкриють лише у XXI столітті? Але для цього мусиш бути деінде. Заперечити він не наважився, пробурмотів щось невпевнено у відповідь.

Малюнок Бруно Шульца

Я зібрала в собі мудрість пані Марії Каспровичевої і Дебори Фоґель — вже не хотіла знову й знову, наче катеринка, повторювати те саме. Замовкла. Мені було його навіть трохи шкода, але знала, що борюся й за себе — я хотіла бути з ним, тільки жива, а не стушена у дрогобицькому соусі. Відчувала також, що за його гучними словами криються звичайнісінькі жалюгідні відмовки. Тож мовчала. А він продовжував бідкатися: скрізь деінде я буду викорінений. Скрізь. У Варшаві чи у Львові — немає значення. Мені не підходить інше життя.

А вранці ми вирішили переїхати до Варшави.

Однак спершу переїхала я сама. Ця фотографія саме з цього періоду. Я називаю її „службовою”. Бо мала слугувати й слугувала моїм пошукам праці. А згодом супроводжувала мене в моєму службовому посвідченні. Темне, пишне волосся я запнула так, щоб воно здавалося коротким. От тільки надто блискучі вуста були більше для Бруно, ніж для установи. Білий комірець із хустинкою в горошок — трохи лукаво, трохи офіційно. Але сукня — це вже майже офіційне вбрання. І спокійна надія на обличчі. Такою я тоді була.

Завдяки Тадеушеві Штурмові де Штремові та за підтримки всього „товариства” вона дістала роботу в Головному статистичному управлінні у Варшаві. У департаменті промислової статистики як контрактний працівник — помічник канцеляриста. Три місяці випробувального терміну, платня 138 злотих нетто, 20 злотих надбавки. XI група зарплатні (він мав тоді VIII). Негусто, але для початку й цього було достатньо. Що цікаво: в тому самому управлінні працювала дружина Віткаци — та, за якою він так сумував в обіймах інших пань та панянок. Тадеуш Штурм де… мав велике серце, а його брат Едвард, директор Головного статистичного управління, мабуть, ще більше. Особливо для спільних приятелів…

Дістала роботу в Головному статистичному управлінні у Варшаві

Д-р Шелінська Юзефіна… Тридцятилітня, польської національності, незаміжня, щодо кожного з названих пунктів — декларація з власноручним підписом. Розмовляє й пише німецькою, розмовляє французькою. Не має нагород. Не була суджена. Подорожувала до Франції, Італії, Югославії, Австрії (Відень), Угорщини (Будапешт і Банат, тепер румунський). Не була членом громадських організацій.