Рута Богдан - Тримай мене міцно

Марія рвучко випросталась і подивилася прямо на птаха. Він зупинився і декілька секунд вдивлявся в її обличчя. Потім несподівано розвернувся і піднявся у повітря. Гадюка швидко зісковзнула у воду і попливла до каменя. Марія спостерігала, як вона випливає на берег і вибирається на каміння. Змія із золотими ріжками підняла голову і подивилася Марії прямо в очі. Жінка відчула дивне тепло всередині.

— Гарно відпочила?

Захар стояв на кам’яній брилі і посміхався. Марія вийшла на берег і покрокувала за скелю до стежки. Через хвилину вона вже стояла поряд із чоловіком.

— Відновлюю сили, — сказала жінка.

— Бачу, що ще й декому встигла допомогти, — посміхнувся Захар.

— Так, довелося.

Марія струсонула мокрим волоссям. Бризки полетіли на всі боки, виблискуючи у сонячних променях. Чудовий тонкий профіль чітко викарбовувався на фоні блакитного неба. Тонкі руки граційно витирали краплини з чола. Раптом Марія повернулася до Захара. Які у нього замріяні очі!

Вона сіла на кам’яну брилу.

— Ти вже загадала бажання?

Зелені очі Марії спалахнули яскравими вогниками.

— Так, загадала.

— Впевнений, що воно збудеться.

— Впевнений, що воно правильне?

— Впевнений, що ти не загадала б чогось, що нашкодить іншим.

— Мабуть, тут і такі бували. — Вона задумливо оглянула верхівку сакрального капища.

— Думаю, що немало. Люди різні.

Він занурився у зелений густий туман її очей. Як же важко із нього вибиратися… І не хочеться…

— Вони загинули? — запитала Марія.

— Або загинули, або збожеволіли. Загубилися.

— Але ж тут зовсім невелика територія. — Марія роздивлялася капище.

— З першого погляду так. Але простір може змінюватись. Якщо це потрібно.

— З тим, хто нашкодить зміям, буде те ж саме?

— Так. Дикий прадавній страх огорне душу і вже не відпустить. А тіло буде тікати й тікати, і ніколи не знайде спокою, поки не згине.

Деякий час вони стояли мовчки, заглибившись у свою підсвідомість.

— Знаєш, я б хотіла відвідати Богдану. Може, зможу їй допомогти швидше стати на ноги.

— Добре, лети. Не хвилюйся, я впораюсь. Та й помічники в нас не абиякі.

— Я дочекаюся Данила. Хочу розпитати, як вона.

Вона посміхнулася. В неї особлива посмішка. Така довірлива та щира. Зробивши над собою зусилля, Захар перевів погляд на річку. Червоні відблиски останніх сонячних променів відбивалися у воді нерівними дзеркальними лініями. П’янкий аромат розпашілих за день лугових трав вривався у мозок і розчинявся у тілі…

Богдана сиділа на березі річки, милуючись граційними рухами мавок, що кружляли у повільному танку. Русалки повиходили погрітися на теплому піску і сиділи, розчісуючи свої густі довгі коси та співаючи сумну давню пісню. Сонце вже сіло за обрій, і сутінки огорнули землю. Раптом над водою з’явилася голубиця. Вона сіла на траву поряд із Богданою. Мавки зупинилися.

— Маріє! — вигукнула Богдана.

Русалки перестали співати і уважно роздивлялися знахарку.

— Доброго вечора всім!

Жінка вклонилася присутнім і сіла поряд із Богданою.

— Це моя подруга!

Мавки та русалки кивнули у відповідь і оточили Марію з Богданою.

— Ми дуже переживаємо за тебе. Як ти? — Зелені очі, неначе світляки, виблискували у пітьмі.

— Дякую, вже краще. Мені тут добре.

— Вона сумує, - ніжний голос красуні-мавки із тонким, наче вирізьбленим із коштовного мармуру обличчям, пестив слух.

Марія вдивлялася у світло-карі засмучені очі Богдани.

— Ти любиш рух, дію. Звичайно, спокій — це не для тебе.

Богдана посміхнулася.

— Так. Мені б політати…

— Політаєш. Скоро.

Очі дівчини сповнилися надією.

— Коли?

— Зараз полікуєшся, а потім і політаєш.

— Полікуюся? Чим?

— Водою. Вона живильна.

— Так, я знаю. Якби не наша праматір Дана та прабатько Даждьбог, я б тут не сиділа зараз…

— Ну ось, а зараз і я трохи допоможу.

— Круто! І я знову буду літати!

Богдана радісно засміялася. Марія піднялася.

— Зможеш дійти до води?

— Так, тут недалеко.

Знахарка допомогла дівчині встати. Вони повільно рухалися до річки. Вода виблискувала сріблом у місячному сяйві, кличучи у свій чарівний оновлюючий світ.

Марія з Богданою зайшли у воду. Прохолодна волога охопила тіло, наповнюючи їх якоюсь дивною силою та спокоєм. Марія стала навпроти дівчини і підняла угору руки.

— Дано, богине-мати, дай мені силу уроки-урочища відігнати, відшептати пристрітельні, насилані, вітряні, уроки-урочища батькові, материні, чоловічі, жіночі, парубочі, дитячі, хлопчачі, дівочі. Уроки-урочища визиваю, викликаю з її рук, з її ніг, очей, плечей… Водице всесильна, допоможи!