Дівчинка вискочила на широку галявину. Раптом перед нею нізвідки виникла висока темна фігура. Даринка різко зупинилася. Вона підняла очі. Холодний сталево-сірий погляд пронизав її до кісток. Вона завмерла, притиснувши до грудей мотанку. Дівчинка чула швидкі удари двох сердець — свого і ляльчиного.
— Віддай мені цю іграшку, і я подарую тобі взамін велику гарну ляльку.
Даринка мовчки дивилася, як він простягає до неї здоровенну долоню. Вона міцніше притисла до себе мотанку і відступила назад.
— Нащо тобі ця дешева ганчірка без обличчя?
Він рушив до неї, свердлячи її очима, неначе сталевим буром. Ось він вже дуже близько. Зараз цей мерзенний чаклун простягне руку і відбере у неї її скарб. Нізащо!
Її блакитні очі несподівано стали темними. Обличчя раптом втратило свою дитячу ніжність. Погляд став твердим і напруженим. Вона автоматично рвучко викинула руки вперед, тримаючи перед собою мотанку. І раптом із ляльки вирвався яскравий промінь світла. Він неначе вийшов із серця мотанки, биття якого відчувала дівчинка.
Промінь засліпив Лео і врізався прямо в чаклуна, відкинувши його на чималу відстань. Даринка стояла із витягнутими вперед руками, тримаючи перед собою цей яскраво-блакитний промінь, неначе меч. Лео безпомічно лежав на траві, рухаючи руками і намагаючись хоч щось розгледіти.
— Я з тобою! — бабусин голос, такий ріднесенький, пройняв Даринку до кінчиків пальців.
— Бабусю!
Дівчинка кинулась їй в обійми.
— Не плач, люба! Все буде добре! — бабусин теплий погляд, неначе затишною ковдрою, огорнув її.
Лео вже стояв на траві, готуючись до нападу. Іванна стала перед Даринкою і нанесла удар першою. Лео знову впав. Але він був занадто сильний. Через секунду Іванна полетіла на траву від удару вихора. Даринка не встигла нічого зрозуміти, а чаклун уже стояв поряд і простягав до неї свою мерзенну руку. Дівчинка міцно притисла ляльку до грудей. У напруженому погляді блакитних очей відбивалося очікування якогось дива, що врятує її зараз. І раптом чаклун перевернувся у повітрі від яскравої блискавки і полетів на інший кінець галявини.
Даринка повернула голову. Як тепло раптом стало від цього погляду синіх очей!
— Дядько Захаре!
Краєм ока вона побачила, як чаклун обернувся на яструба і піднявся у повітря. Сильні руки підхопили дівчинку і ніжно притисли до широких грудей. Так приємно охопити руками цю міцну шию і прихилити голову на плече.
— Давай допоможемо твоїй бабусі.
Захар підійшов до Іванни і опустив дівчинку на землю. Вона сіла поряд із бабусею і погладила її по обличчю.
— Бабусю, що з тобою?
Іванна не відповідала. Невже вона померла, захищаючи свою маленьку дівчинку від тої почвари? Ні, цього не могло бути! Даринка підняла заплакані очі на Захара. Він опустився на траву і провів рукою над серцем жінки. Вона повільно відкрила очі. Декілька хвилин Іванна намагалася зрозуміти, де вона знаходиться, і пригадати, що відбувається.
— Він зник? — нарешті запитала вона.
— Поки що так, — його сині очі потемніли.
Захар допоміг Іванні сісти.
— Дякую, що врятували нас, — слабка посмішка освітила обличчя жінки.
— Дядьку Захаре, а як ви дізналися, що ми тут? — блакитні очі дівчинки раптом розширилися від здивування.
— Проходив повз.
Тепла посмішка Захара знову огорнула дівчинку теплою ковдрою.
— Повз ліс? — не вгавала Даринка.
— Повз вас, — засміявся чоловік і погладив Даринку по голівці.
Вона щасливо посміхнулася, притискаючи мотанку до грудей.
— Бережи її, - сказав Захар.
— Ой, а мама ж казала нікому не розповідати про неї, - раптом злякалася Даринка і подивилася на бабусю.
— Думаю, йому можна.
Голос Іванни був уже не таким слабким. Очі Даринки стали яскраво-блакитними.
— А вона жива, — прошепотіла вона свій секрет і швидко обернулася, щоб ніхто інший раптом не почув. — В неї є серце. Воно б’ється.
— Так, це серце нашого роду, — сказала Іванна.
Іванна обняла Даринку. Декілька хвилин вони мовчки спостерігали, як теплий вітерець колихав траву на галявині.
— Ну що ж, мабуть, вже можна йти, — сказала жінка.
Захар допоміг Іванні піднятися. Даринка підібрала кошик із травами і принесла бабусі. Вона обняла Даринку за плечі і разом із Захаром рушила до лісу.
* * *
Ліс нарешті закінчився, і раптом в очі вдарило яскраве сяйво блискучої блакитної води. Ріка неспішно співала свою нескінченну історію. Лугові трави п’янили і уносили далеко у чарівний світ магії. Даринка бігла попереду, зупиняючись кожну хвилину біля чергової рослинки і вдихаючи її казковий аромат. Захар та Іванна ішли поряд, милуючись щасливим обличчям дівчинки.
Читать дальше