Рута Богдан - Тримай мене міцно

— Ви хто?

Холодний погляд сталево-сірих очей змусив її струснути головою.

— Зараз дізнаєшся, — сказав він.

Лео несподівано викинув вперед праву руку і штовхнув Богдану. Вона відчула, як земля полетіла з-під її ніг, і через секунду перед очима був уже не Лео, а крутий схил гори. Зелена трава промайнула повз неї, і ось вона вже бачить річку так близько, що ще трохи, і вона опиниться в цій холодній, кристально-чистій воді. Богдана розкинула руки, сконцентрувалася і обернулася ластівкою прямо над водою.

Вона швидко піднялася у небо. Зробивши коло, щоб роздивитися ворога, ластівка повернулася на верхівку гори, сіла на траву і перетворилася на Богдану. Дівчина рвучко витягла руку вперед. Уроки Данила не пройшли для неї даремно. Вона напружила всі свої сили і потоком повітря відкинула Лео назад. Але це його не зупинило. Він швидко піднявся з землі, створив смерч і легким рухом пальців направив його на Богдану. Дівчина встигла відхилити його потоком повітря убік. Вона закрила очі і миттєво сконцентрувалася. «Повітряні стихії, допоможіть!» — попросила вона подумки, швидко відкрила очі, і небо над ними несподівано прорізала небо яскраво-блакитна сяюча блискавка. Вона була націлена прямо на Лео. Він підняв вгору праву руку, і навколо нього утворилася пилова завіса.

Холодний погляд сталевих очей змусив Богдану здригнутися. Вона відчула, що їй вже несила боротися. Лео направив потік пилу прямо на дівчину. Земля вирвалася з-під її ніг, і вона полетіла у прірву. «Не дочекаєшся!» Різким рухом Богдана встигла схопитися за камінь, що стирчав із землі.

Лео повільно підійшов до краю скелі.

— Ну що, давай прощатися. Ось і все. Для тебе.

Цей зверхній холодний погляд бісив її до нестями. Теж мені, герой-супермен. Подивимось, хто з нас буде сміятися останнім. Вона вчепилася у камінь смертельною хваткою.

— Зникни, нечиста сило!

— А ти не така, неначе? Відьма!

Який у нього противний сміх, наче залізом по склу провели.

— Я біла відьма!

— Це не міняє твоєї суті.

Та щоб він здох, зараза.

— Ти, мерзенний відьмаче, зникни з горизонту!

— Навіщо так грубо? Може, ми ще подружимось!

Ну й гидотна в нього посмішка, наче в жаби.

— Ще не вистачало дружити з покидьками.

— Переходь на мій бік, і ти не помреш. Принаймні зараз.

Зверхній погляд сірих очей проникав у неї все глибше. Холодний вітер пронизував її до кісток.

— Не дочекаєшся! — сказала вона, з останніх сил вчепившись у скелю.

— Подумай, ти матимеш таку силу, про яку і не мріяла!

— Мені і моєї вистачає!

— Щось не дуже вистачає. Он диви, як ти незручно висиш, ще секунда — і все, кінець!

Лео повільно підняв праву руку, створив невеликий пиловий потік, не кваплячись направив його на Богдану, і вона почала потроху зсуватися зі скелі.

— То що, не передумала?

Богдана вчепилася у камінь з останніх сил, але пальці почали з’їжджати з його гладкої поверхні. Вона вперлася ногами у схил, зробила зусилля і підтягнулася трохи вище, щоб утриматись на верхівці. Раптом вона побачила у небі великого ворона. Невже це він? Так, він!

Ворон швидко опустився на землю і одразу перетворився на Данила. Хлопець випростався, рвучко витягнув руку вперед і почав крутити нею у повітрі. Каміння зі всієї верхівки гори понеслося до його тонких, наче у музиканта, пальців. Камені з’єдналися у велику кулю. Данило підняв руку в тому напрямку, де стояв Лео, і раптом куля перетворилася на суцільний потік каміння, що летів прямо на чаклуна. Лео не очікував такого повороту. Він виставив праву руку, але каміння майже врізалося в нього. Чаклун ледве відбив його вбік, миттєво обернувся яструбом і полетів геть.

Данило помчав до Богдани, швидко опустився на землю і схопив її за руку. Світло-карі турботливі очі наче тонкою ниткою проникли до її свідомості, чіткі мужні риси обличчя притягували погляд. Хлопець допоміг дівчині вилізти нагору. Вони декілька секунд мовчки лежали на краю скелі, відсапуючись.

Він повернув голову, поглянув їй в очі, і вона знову опинилася у іншому вимірі.

— Як ти? — запитав він.

Богдана струснула головою і повернулася до реального світу.

— Звідки ти тут узявся?

У нього така приємна посмішка, а раніше їй так не здавалося.

— Та так, проходив неподалік. Вирішив провідати.

— Цікаво, що це за бовдур був? Він так і не представився. Це той дурнуватий, що за кріслами ганяється?

— Розумна дівчина.

Мабуть, не такий цей Данило уже й гарний.