Рута Богдан - Тримай мене міцно

— Яка інша, я ж бачу, що це та сама.

— А я кажу, що інша.

— Ану, дай подивитися.

Богдана швидко простягла руку за книгою. Несподівано Василь почав бігти до виходу, не випускаючи книги. Але він встиг зробити лише декілька кроків у напрямку дверей, коли Захар виставив вперед руку, і перед Василем миттєво виросло полум’я.

— Куди це ти зібрався з цінним музейним експонатом?

— Це він тебе попросив? — спокійно запитав Божедар і врізався глибоким поглядом у прозорі очі Василя.

— Не розумію, про кого ви говорите.

— Про того, хто обіцяв тобі винагороду.

Божедар продовжував занурюватися у свідомість аспіранта.

— Ніхто нічого мене не просив. Я просто хотів почитати.

— Атож, вночі не міг заснути і вирішив щось почитати. У запаснику на іншому краю міста. — посміхнувся Данило та підморгнув Василю.

— Це що тобі, бібліотека? Ану, віддай книгу, — сказала Богдана.

Вона підійшла до Василя і вихопила у нього з рук Книгу Влади.

— А я ще з тобою із одного літака з парашутом стрибала, — сказала вона і відійшла убік із книгою в руках.

Василь розгублено переводив погляд від одного присутнього до іншого.

— Хто ви такі?

— Це конфіденційна інформація. — Тон Захара одразу переконав Василя, що подальші питання зайві. — Що будемо з ним робити? — запитав він мольфара.

— Не потрібно зі мною нічого робити. Я додому піду.

— Хай іде, — спокійно промовив Божедар.

— А якщо він комусь розкаже? — Богдана із сумнівом роздивлялася обличчя Василя.

Очі аспіранта із жахом перескакували від одного обличчя до іншого. Здається, ще мить, і він втратить свідомість.

— Йому ніхто не повірить. Подумають, що божевільний, — упевнено сказав Захар.

У ту ж секунду Божедар вийшов із чужої свідомості. Він пильно подивився на Василя.

— Іди. І якщо він спитає, скажеш, що книгу кудись переклали, ти не знайшов. Про нас мовчи.

— Добре, — відповів Василь. Він був уже в напівпритомному стані.

Вогонь раптово зник. Василь перелякано оглядів присутніх і повільно, уздовж стінки вийшов із запасника.

— Думаєте, він йому не скаже? — в голосі Марії відчувалася невпевненість.

— Ні, не думаю, — відповів Божедар. — Тому потрібно поспішати. Він десь поблизу, чекає на книгу. Коли зрозуміє, почне пошуки. Поквапимось.

Мольфар вийшов із кімнати першим, за ним швидко крокували інші. Запилені старі коридори музею нарешті закінчились, і вони вийшли у теплу літню ніч, вдихаючи свіже повітря та насолоджуючись прохолодою, яка нарешті замінила спекотний день.

Вони летіли у літньому небі. Попереду, як завжди — старий орел, що вказував шлях. За ним мчали сокіл, голубиця, ворон та ластівка. Вони поспішали. Наблизившись до знайомої галявини, вони зробили коло і опустилися на траву. Там перетворилися на Божедара, Богдану, Данила, Марію та Захара.

Мольфар підійшов до великого Каменя.

— Ми маємо сховати Книгу Влади під цим Каменем, — сказав він. — Треба поспішати, я відчуваю, що він вже знає, що вона в нас.

— А він її тут не знайде? — з тривогою в очах запитала Марія.

Темні очі заспокійливо подивилися на знахарку.

— Він знатиме, де вона, і намагатиметься її отримати будь-якою ціною. Ми маємо провести обряд і поставити кордони. А вже потім захистити тринадцяте крісло.

— Які в нього шанси? — поцікавився Данило, уважно роздивляючись Камінь.

Божедар ніжно провів по Каменю долонею, відчуваючи теплу шершаву шкіру живої істоти.

— Великі, - промовив мольфар. — Він дуже сильний. Але поки ми разом і живі, він не зможе зняти заклинання. Камінь буде охороняти Книгу.

Очі Богдани втупилися в мольфара.

— Як це поки ми живі? А що, є варіанти? — запитала вона.

Захар спокійно подивився на Богдану.

— Варіанти є завжди. Головне, правильно їх використати.

— Ні, мене це не влаштовує. Я ще в аспірантуру збиралася вступати!

— Вступиш, — упевнено сказав Захар і подивився дівчині прямо в очі.

Богдану поглинула синя прірва. Вона, як завжди, струснула головою і на хвилину замружилась.

— Ну то й хай! Я звикла ризикувати. Адреналін — це кайф.

Марія підійшла до Божедара.

— То як він намагатиметься забрати Книгу?

Мольфар відірвав погляд від Каменя.

— Він спробує знищити нас по одному. Потрібно бути готовими до боротьби.

— Ми готові, - упевнено сказав Данило і теж торкнувся шорсткої теплої поверхні.

— А зараз потрібно сховати книгу, — промовив Божедар.

Він вийняв із тканої сумки, яка висіла у нього через плече, Книгу Влади.