Рута Богдан - Тримай мене міцно

Богдана сконцентрувалася, зробила різкий рух рукою, неначе кидала кулю. Від руки відірвався потік повітря, який пригнув дерева та кущі, що трапилися йому на шляху, аж до самої землі.

— Нарешті! — заволала Богдана. — Ю-ху!

Вона стрибала від щастя, неначе гірська коза по схилах. Але Данило геть не той, хто дозволяє розслаблятися, не доробивши справу до кінця.

— Рано радіти. Тобі ще вчитися і вчитися.

— От засада. В універі штурмують. Думала на вихідних відпочити, так тут мольфар приперся. Багато ще там вчити? — невдоволено пробурчала Богдана.

— Ти маєш навчитися управляти стихіями.

— Це типу «Дощик, дощик, полий отого злого дядька»?

— Приблизно так.

Богдана швидко усвідомила, що таке вміння може дуже прислужитися їй при нагоді, і вирішила цього разу довго не опиратися.

— То що треба робити?

— По-перше, ти маєш отримати свій камінь.

— Це ще нащо? — набурмосилась вона. — Ще камінюку з собою тягати.

— Він буде оберегом і життєдайною силою. Ти зможеш відновлюватися.

— Ну якщо так, то добре. І де ж його шукати?

— Ти маєш його відчути і йти до нього. Сконцентруйся.

— Продовжую худнути.

Богдана закрила очі та сконцентрувалася. Вона відчула, як щось увійшло в її мозок, змусило повернутися вбік, і якась дивна сила повела її вперед. Дівчина різко відкрила очі і покрокувала до великого каменя. Біля нього вона зупинилася та нахилилася. Її рука сама потягнулася до маленького камінчика білого кольору та незвичайної форми. Богдана обережно взяла камінець і раптом відчула, як тепло швидко наповнило її тіло. До неї підійшов Данило. Вони обоє розглядали камінець.

— Що ти відчуваєш? — запитав хлопець.

— Силу і натхнення.

— Значить, це він.

Богдана гладила камінець. Вона відчувала, що він — жива істота, з душею і характером. Таким же бунтівним та впертим, як у неї.

— І що тепер робити?

— Тепер повторюй заклинання і подумки проси допомоги у каменя.

Богдана стиснула у руці камінчик і сконцентрувала погляд. Над нею поступово почали збиратися хмари, несподівано загримів грім та засяяла блискавка. Через секунду почалася злива.

— Круто! І що мені тепер робити? Я ж уся мокра.

— Для початку зупини грозу.

— Тю, а я й не здогадалася. Ти такий розумний, аж страшно. Агов, мозок, тобі там не тісно?

Данило поблажливо посміхнувся.

Богдана знову сконцентрувалася. Гроза припинилась.

Дівчина помацала свою наскрізь промоклу футболку і спробувала її викрутити прямо на собі. Данило спостерігав, як Богдана струшувала дощові краплі з блискучого каштанового волосся, метеляючи ним у різні боки, і воно сяяло та переливалося бронзою у яскравому промінні сонця, що з’явилося з-за хмар.

— Добре, що літо. Тепер півдня буду сохнути.

— Тобі допомогти?

— У тебе є електросушилка?

— У мене є заклинання.

— Ану, похвалися.

Богдана з цікавістю чекала, що ж відбуватиметься.

Данило пошепки промовив заклинання, провів рукою по одягу Богдани і по своєму, і він одразу став сухим. В очах у Богдани з’явилося захоплення.

— Ти диви, який вправний! А навчи і мене, у житті все згодиться.

— Добре, трохи згодом. А зараз маємо перепочити. Скоро прибудуть інші.

— Згодна. А то я вже втомилася. Два дні концентруватися — це вам не жарти.

— І це тільки початок. Що ти заспіваєш далі, навіть не хочу уявляти.

— Так, не напружуйся, а то раптом уява лусне. Що ж ми без тебе робитимемо?

Богдана та Данило сіли на траву неподалік від великого каменя. На галявину опустилася голубиця, яка одразу перетворилася на Марію.

— Вітаю! — сказала вона.

— Привіт!

— Радий тебе бачити!

Марія підійшла до Богдани та Данила.

— Я перша?

— Так. — відповіла Богдана. — А інші щось не поспішають.

Несподівано з лісу вийшов Захар. Він підійшов до решти.

— Поспішають! Доброго вечора! — сказав він.

Всі привіталися з Захаром. Аж раптом на галявині з’явився Божедар.

— Нарешті! А то я вже подумала, що ми ще тиждень будемо чекати, — і тут не промовчала Богдана.

— Як успіхи? — запитав Божедар у Данила.

— Непогано, — усміхнувся хлопець і подивився на Богдану.

— Як це непогано? Прекрасні успіхи! Здала залік із поливання себе водою та махання повітрям у повітрі.

— Добре! Основного навчилася. Інше вивчиш у процесі, — підсумував Божедар і підійшов до Каменя.

Всі сіли біля Каменя у коло. Захар поклав на середину сухі гілки, витягнув над ними руку, і на землі з’явилося вогнище.