Рута Богдан - Тримай мене міцно

Богдана знизала плечима.

— Не дуже. Та добре, піду, цікаво почути, що за подробиці, і подивитися на обраних.

— Лети за мною.

Божедар перетворився на орла і злетів у повітря, за ним у небо швидко піднялася ластівка. Будинки ставали все менше і менше, і нарешті Божедар і Богдана розчинилися у хмарах.

На горизонті червоніло сонце. Воно вже майже зайшло за обрій, і останні промені намагалися затриматися, щоб залишити світу свої яскраві фарби.

Біля великого каменя горіло вогнище. Навколо нього сиділи Захар, Данило та Марія. Раптом над вогнищем з’явилася велика темна тінь, і старий орел опустився на траву. Маленька ластівка сіла поряд. Птахи прийняли людську подобу, і Божедар та Богдана підійшли до вогнища. Богдана із цікавістю роздивлялася присутніх.

— Познайомтеся — це Богдана, — сказав мольфар.

Він сів поряд із іншими. Всі очі обернулися на нього. Божедар обвів усіх довгим поглядом.

— Отже, час прийшов.

Мольфар уважно вдивлявся в обличчя. Темні очі неначе протягували невидимий зв'язок між тими, хто сидів поряд із ним на галявині.

— Ну ось, нарешті, ми всі зібралися. Тож я маю пояснити вам, чому ви тут і що нас чекає у найближчому майбутньому. А почну я із давньої легенди. Колись давно одним видатним майстром були зроблені тринадцять крісел. Замовив ті крісла відомий чорнокнижник, який мріяв владарювати над світом. Окрім крісел, він мав іще Книгу Влади. Поставивши крісла у певному порядку і прочитавши заклинання, він би отримав те, чого прагнув. Але не встиг. Тринадцяте крісло раптом зникло. Він довго його шукав, але так і не знайшов. А після його смерті усі крісла розповзлися по світу. І той, хто зможе зібрати їх в одному особливому місці і прочитати заклинання, отримає владу над світом і буде правою рукою диявола на Землі.

Богдана уважно дивилася на Божедара.

— А де він візьме заклинання? — запитала вона.

— Він має отримати Книгу Влади.

— Книгу Влади? Десь я таку назву вже чула… — Богдана замислилась. — Згадала! Я ж її тримала в руках кілька днів тому! Оце так! Якби я знала!

Данило з цікавістю подивився на дівчину.

— І що б ти зробила?

— Тю, а ти як думаєш? Побігла б крісла шукати!

— Божедаре, а пращури точно не помилилися? Може, вони не її мали на увазі? — підняв брови Данило.

— Це ти про що? — Богдана запитально втупилась у хлопця.

— Пращури ніколи не помиляються, — відповів Божедар і примружився.

— Ну їм видніше, — сказав Данило.

— То чому нас тут зібрали? — зелені очі Марії вдивлялися у Божедарові, темні та глибокі.

— Дванадцять крісел уже зібрані, - сказав він.

— О, і я знаю, де взяти книгу! — Богдана весело підморгнула Данилові.

Хлопець перевів погляд на мольфара.

— Ми маємо його зупинити? — поцікавився він.

— Так.

— А хто він?

— Поки не знаю. Але він дуже скоро покаже себе. Я це відчуваю.

Богдана невдоволено подивилася на присутніх.

— Про що це ви теревените? І чому я взагалі тут?

Захар підкинув сухі гілки у вогнище і підняв очі на Божедара.

— Думаю, час визначити завдання.

Божедар піднявся, зробив декілька кроків від вогнища, потім обернувся і оглядів присутніх.

— Кожен із вас має дар, — промовив він. — Вас обрано захистити світ від того, хто хоче владарювати над ним.

— Хто нас обрав? — запитала Марія. Її руде волосся виблискувало бронзою у останніх променях сонця.

— Духи води, вогню, землі та повітря.

— Вони що, вам особисто сказали? — не втрималася Богдана.

— А ти не знаєш, що мольфари спілкуються з силами природи та зі стихіями? — пробурчав Данило. Він вже не приховував свого роздратування. Ця дівчина взагалі якась непевна та без гальм. Дивно, що пращури вибрали саме її.

— Ні, я на історичному вчуся, а не у Хогвартсі.

— То що ми маємо робити? — Очі Данила стали серйозними.

— Нам потрібно забрати Книгу Влади, поки її не забрав той, хто її шукає, бо без неї він не зможе провести обряд, — сказав Божедар.

— А тринадцяте крісло? — промовив Данило.

— Поки він не матиме книги, він не буде чіпати крісло. Тож ми маємо поставити кордони і охороняти його.

— А це часом не те крісло, що у нашому музеї стоїть у дальній залі? — запитала Богдана. — До нього ще якийсь дурнуватий приходив, щось белькотів про обраних. Тю, та це ж він про нас говорив, виходить! А я все думала, що він таке меле.

— А де він зібрав дванадцять крісел? — Марія уважно поглянула на мольфара.

— Поки що вони у нього в якомусь таємному місці. Але обряд він проведе на Лисій горі. Коли прийде час, він перенесе туди усі крісла.