Люба Клименко - Антипедагогічна поема

Пологи в Аврори Чингізівни, як і в усіх представників кочівних народів, відбулися блискавично, «не відходячи від каси», пардон, вівтаря. Слава Богу, що в церкві на той час опинилася стара баба-повитуха, яка оголосила шокованому священикові, Олексі Тарасовичу і абсолютно нешокованій сільській публіці, що народився хлопчик.

А оскільки церква носила ім’я святого Пафнутія, то цим же ім’ям, не питаючи дозволу батьків, малюка й охрестили.

у звичайно, звичайно, звичайно! Звичайно, це був він! Її рятівник, її Бодігард, її Гірой!

І сьогодні вона виходить за нього заміж! Заміж! Заміж!

Яке це прекрасне слово: «заміж»!

Тепер вона не буде старою дівкою! Не буде! Не буде!

Тепер вона буде заміжньою жінкою, і не просто заміжньою жінкою, а дружиною героя.

Тепер вона прокидатиметься під ранок від того, що мужчина, її любимий мужчина, чіплятиметься до неї. І хоч вона й сердитиметься, але не опиратиметься. Вона більше ніколи в житті не опиратиметься його ранковому бажанню, бо що може бути прекраснішим від усвідомлення того, що твій коханий мужчина тебе хоче! Хоче! Хоче!

Тепер вона приходитиме додому і чутиме запах вечері, яку готуватиме її коханий мужчина. А якщо його не буде вдома, якщо він буде на своєму бойовому завданні, вона чекатиме його у своєму «не гнізді». Він приходитиме, втомлений і вичерпаний, вона його зустрічатиме, як тисячі років тому татарські жінки зустрічали своїх чоловіків.

Він хотів її, маленьку азійську кочівницю. І він її має!

— У-ха-xa! — верескнула Аврора, роздивляючись себе у дзеркало.

Вона була вдягнена в довгий татарський шовковий халат синього кольору з турецькими «огірочками», облямований хутром чорнобурки, а на голові її красувалася шапка з цієї самої матерії, також облямована хутром чорнобурки.

Ах, Юстас! Він виявився таким романтиком! У нього такий вишуканий смак! Ніхто б у світі не додумався попросити свою наречену вдягтися на весілля так, як одягалися її татарські предки!

— У-ха-ха! — ще голосніше верескнула вона.

— Чого радієш? — почулося з кімнати. — Ти ще намордуєшся з ним! Згадаєш мої слова!

— Таточку, гіршого чоловіка, ніж ти, в природі не буває!

— Це ти правильно зауважила. Ну, що — готова?

— Готова. А ти?

— І я готовий!

Чингіз Абдулхасанов вийшов із кімнати в усій своїй красі: в малиновому шовковому халаті з турецькими огірочками, облямованому рудим хутром лисиці. Його шапка за формою була подібна до Аврориної, за винятком того, що ззаду мала ще й довгий пухнатий хвіст.

Її таточко примчав до неї, покинувши те, що любив понад своє життя, покинувши своїх коней, своїх степових скакунів, свою ферму в далекому татарському степу, і привіз їй, своїй Аврорі, чудове весільне вбрання.

Аврора і Юстас уже давно прийняли рішення, куди вони їдуть у весільну подорож: звичайно, кочівницькими стежками татарських степів! Хоча була ще одна можливість…

Рівно о десятій ранку в двері подзвонили.

«Мій Джеймс Бонд! Він завжди точний, як аптекар!» — подумала Аврора.

Вона відчинила двері й побачила свого Юстаса в формі латиського стрільця. О, це був він, неперевершений і непереможний, її Гірой! Стильний і неповторний!

Поряд із ним стояла невисока фігурненька жінка в маленькому чорному платті й пістрявому шарфику, що обкручувався кілька разів навколо її худої шиї. Це була Аврорина мама, яка щойно прилетіла з Парижа. Її мамочка була той іще фрукт! Коли Аврорі заледве виповнилося п’ять років, вона втекла з якимось заїжджим туристом у Францію. І хоч той заїжджий турист виявився падлом рідкісним, додому вона не повернулась, а так і лишилася скніти офіціанткою в Парижі. Щоправда, вона справно пересилала гроші Аврориному таточкові, а всі літні відпустки проводила з донькою і колишнім чоловіком у юрті в далекому татарському степу, біля кінного заводу, де директором був Аврорин дід. Причому Аврора щоліта ставала свідком шаленого роману, який розгорявся між її батьками і щоразу однаково закінчувався: скандалом, розлученням і «девичьей фамилией».

Мама з донькою обнялися. Отже, друга можливість для весільної подорожі Аврори і Юстаса: Париж!

Аврорині батьки злилися в безконечному пристрасному поцілунку…

— Е-е-е! — смикнула за рукави обох батьків Аврора. — Не захоплюйтеся! Сьогодні моє весілля, а не ваше!

Потім узяла під руку Юстаса, і вони урочисто спустилися до чорного бумера, який чекав на них під під’їздом.