Люба Клименко - Антипедагогічна поема

Коли машина зупинилась і Аврора разом з мужчинами в чорному в повній темряві вийшла на свіже повітря, її шлунок притих. Вона відчула величезну полегкість, тож щасливо потяглася, позіхнула і заспівала:

На неї здивовано дивилися мужчини в чорному.

— Шо такоє? — спитала Аврора. — Чого витріщилися?

— Нєрвішки, канєшно, стальниє, — сказав один із них.

— В смислі?

— Тобі не страшно?

— Нє, а шо?

— Да так, нічо.

— Ну, де ваш герой? Куди ви поділи свого Юстаса?

Мужики здивовано перезирнулися.

— Вобще-то це ми хотіли тебе спитати про нього.

— То ви не від нього?

— Слухай сюда, Крейсер, ти — заложніца. Ти шо, ще не врубилася?

Аврора задумалася. До неї ще не дійшло, що все набагато серйозніше.

Мужики завели Аврору у великий дім, дуже пишний і презентабельний, де все було влаштовано за останнім словом євроремонту і євродизайну.

Поки Аврора стояла у великому холі, роздивляючись монументальну кришталеву люстру над собою, один із терористів натискав кнопочки на мобільнику.

Аврорині ноги потопали в м’якому розкішному килимі.

— Слышь сюда, полковник Юстас! Или ты оставляешь в покое Деда, или мы твою красавицу замочим!

Аврора округлила очі. «Ціка-а-во!» — подумала вона, і в цей момент їй запхали під рота телефон, а під носа — пістолет.

— Визжи! — наказав їй власник мобільника.

— Я не поняла! — скривилася вона у відповідь.

— Визжи своему Юстасу в трубку! Типа тебя убивают! — скомандував він.

— Я не поняла, я что, в заложниках? — прикинулася дурочкою Аврора, хоча вже все докумекала.

— Да! Вроде бы нам говорили, что ты — баба умная… А оказывается, дура дурой. Короче, не выступай, а кричи в трубку!

Аврора зарепетувала:

— Да вы меня все просто заколебали! Блин, какие же эти мужики придурки! Хоть бы один попался нормальный!

Один із них приклав трубку їй до вуха. Вона почула голос Юстаса:

— Авроро, люба моя дівчинко! Не переживай, я тебе врятую!

Голос і справді був схожий на Юстасів. Однак Аврора все ще не могла зрозуміти: це цирк, чи її насправді викрали? «Ну й деньок!»

— Ну, так что, будешь кричать? — погрозливо спитав її один із терористів.

— Слушайте, мужики, пошли вы все на х#$!

— Посмотри, какая смелая! Да мы тебя прикончим в два счета!

Аврорі це не сподобалося. Вона відчула, що це не сподобалося і равликам у її шлунку.

Вона подивилася на викрадачів кислим поглядом і простогнала:

— Давайте, убивайте, пока я не сдохла от этих хреновых улиток.

Мужики в чорному перезирнулися. Вони не зрозуміли, про що белькоче їхня заручниця. Може, від страху в неї почалися глюки?

Однак наступним геройським вчинком Аврора довела, що це не глюки: її знудило прямісінько на пухнастий перський килим.

Терористи отетеріли.

Аврора ригала, скорчившись у три погибелі, а, щоб було зручніше, стала на коліна. Між нападами блювоти вона качалася по килиму, розпачливо стогнучи і по-вуличному матюкаючись.

Спершу її ніхто не чіпав, однак згодом один із терористів (очевидно, найкмітливіший) наказав власникові мобільного телефону:

— Снимай на видео и пересылай Юстасу. Пусть понервничает!

Останнє, що пам’ятала Аврора з того фатального дня, — це довгу ворсу килима, що обліпила її обригану пику, і равликів, які сотнями вилазили з її горла і розповзалися по будинку…

Вона зрозуміла, що це галюцинації, і що, можливо, це і є кінець життя далеко не ідеальної вчительки математики Київської гімназії імені Скарбів Трипілля, кінець антипедагогічної поеми…

— Ну що, йдемо? — спитала Аврора Чингізівна Олексу Тарасовича.

— Йдемо, — рішуче сказав він.

— Тільки не підведи! Не вистачало ще нам осоромитися перед молодняком!

Олекса Тарасович кивнув на знак згоди.

Вони зайшли в клас. Там було повно дітей.

Аврора Чингізівна стала за свій довгий масивний стіл і почала урок:

— Діти, зараз у нас знову відбудеться практичне заняття з сексуального виховання. І сьогодні мені в цьому допомагатиме Олекса Тарасович, який люб’язно погодився бути асистентом під час наочної демонстрації навчального матеріалу. Однак спершу перевіримо домашнє завдання.

Аврора розгорнула журнал успішності.

— Так, відповідати буде Оксанка Біленко.

З місця встала дівчинка з рожевими бантиками.