Люба Клименко - Антипедагогічна поема

Олекса ж Тарасович, навпаки, розхвилювався і через два тижні сам прийшов до неї в підсобку для «цього самого», в результаті чого Аврора Чингізівна здивовано з’ясувала, що той не такий уже й безнадійний кандидат на роль коханця. Він мав ду-уже пристойне знаряддя праці, крім того, очевидно від нерегулярного подружнього життя, в нього накопичилося стільки сперми, що він нею просто викупав Аврору Чингізівну з ніг до голови. Враховуючи те, що сперма містить у собі гормони, такі потрібні жінці, особливо самотній, Аврора Чингізівна була не просто приємно здивована, а й добряче збуджена.

Службовий роман Аврори Чингізівни й Олекси Тарасовича розвивався не еволюційно, а циклічно. Це значить, що після кожного свого «негідного вчинку» Олекса Тарасович тиждень мучився докорами сумління, тоді як Аврора Чингізівна знемагала від бажання. На другий тиждень вона заспокоювалася, натомість Олекса Тарасович починав за нею сочити, як кіт за мишею, й на третьому тижні зближення відбувалося знову. А далі — за циклом.

Аврору Чингізівну, як ми сказали, жінку без сантиментів, такий стан справ цілком влаштовував. Вона думала, що й Олекса Тарасович о’кей. Однак, виявляється, з ним було не зовсім о’кей. Виявляється, він увесь цей час страждав, розриваючись поміж своїми моральними принципами і нею, тобто Авророю! Виявляється, їхній зв’язок збивав його з робочого ритму і він не міг зосередитися на малярстві. Виявляється, жінка запідозрила щось не те в його поведінці й несподівано стала «білою і пухнастою». Виявляється, що у процес владнання миру в родині втрутився його тесть, до речі, енний заступник голови держадміністрації. Виявляється, він, тобто Олекса Тарасович, зрозумів, що більше не може жити подвійним життям, бо це шкодить його здоров’ю, і, виявляється врешті-решт, що для цього треба було послати на х#$ її, Аврору Чингізівну!

Ну, не й*& твою мать?

Аврора Чингізівна, чесно кажучи, на таке не очікувала. Вона була настільки впевнена, що Олекса Тарасович закоханий у неї по вуха, що ця новина стала для неї ударом нижче пояса.

Останньою краплею, яка добила Аврору Чингізівну, стало те, що на знак подружнього примирення тесть подарував Олексі Тарасовичу машину. Ту саму, перед якою вона тепер стоїть із Колею Кузьменком.

— Чингізо Аврорівно (учні весь час перекручували її ім’я, і вона вже до цього звикла)! — він помахав перед її скляними очимам рукою. — Що будемо робити?

Аврора Чингізівна, показавши на машину, наказала Колі:

— Обписуй!

— Так це ж машина Художніка! — виявив повну поінформованість щодо прав власності на машину Коля.

— Обписуй, я сказала!

— Як знаєте! А шо писать?

— Пиши: «Пішов ти на х#$!»

Коля на мить задумався, але тільки на мить. А потім професійно зробив свою справу…

Цю ніч Аврора Чингізівна спала сном немовляти. Взагалі, відповідно до свого імені, вона зазвичай вставала рано і приходила на роботу о сьомій. Однак сьогодні вона «проспала» і прийшла о восьмій. Червоної машини на шкільному подвір’ї вже не було, але вся школа гула, як вулик.

— Де ти ходиш, Крейсерок? — впіймала її за рукав Лариса Федорівна, вчителька англійської мови, давня подруга зі шкільних літ на прізвисько Ларьок. — Холі-молі! [1] Можна перекласти як «йолі-палі». Тут таке сталося! Ти ще не в курсі?

— Ні, а що? — «прикинулася чайником» Аврора Чингізівна.

— Художніку розмалювали машину різними матюками!

— Та ти що? Не може бути!

— Я сама бачила.

— І що там було написано?

— Тіпа «fuck you».

— І що тепер?

— Екстрена нарада у директриси.

«Нарада так нарада, — подумала Аврора Чингізівна й солодко позіхнула. — Якби розмалювали мою машину (звичайно, якби вона у мене була), то ніякої наради не було б. А так — зять енного заступника держадміністрації! Цікаво жити в цій країні!».

На нараді члени педколективу гімназії імені Скарбів Трипілля перебували в збудженому настрої.

— …Я вважаю, що цим актом вандалізму було нанесено образу всьому колективу нашої школи, — пафосно сказала директриса гімназії Інна Сергіївна. — Я сама бачила, як діти реготалися, обступивши машину. Людина, яка зробила це, дискредитувала нашу гімназію! Я це так не залишу! Я вже викликала міліцію, а головне, я знайшла балончик, з якого знімуть відбитки пальців, і сховала в кабінеті! І повірте, кожен у цій школі, включно з педколективом, здасть свої відбитки на дефектологію!

— Дактилоскопію, — тихенько підказав їй Євген Євгенович, молоденький учитель математики, директрисин фаворит і Аврорин ворог номер 1.