Люба Клименко - Антипедагогічна поема

— Чесно.

— Дякую.

— Будь ласка.

— Ну, то що, можна стелитися? Ви ще не кинули в прання мою постіль?

— Я вже її випрала.

— Так швидко?

— Перу не я, а пральна машина.

— Резонно. То я тоді в ліжечко, а точніше — на диванчик?

— Хіба я можу вам відмовити?

— Добре, дякую, я лише в душ!

Поки Юстас хлюпався в душі, вона розмірковувала: чому це йому так добре спиться тут?

Вона прилягла на диванчик і відчула легкий запах сухих трав: меліси, лаванди, любистку і ще чогось. Аврора згадала: мелісу вона зберігала з зелених свят, лаванду купувала на базарі, а горіхове листя сама ламала. І все це запихала в диван від молі.

Вода перестала шуміти. Аврора встала з дивана і пішла до себе.

— Ну що, на добраніч? — спитав Юстас.

— На добраніч! — сказала Аврора і подумала: «Взагалі-то, можна було раді прілічія покохатися з господинею!».

Аврора прокинулася в суботу пізно. Напевно, через те, що добряче переспала, вона абсолютно забула про свого гостя.

Її ранковий маршрут почався з туалету (того, що без дверей), і вона там смачно й капітально випустила з себе все, що накопичилося за минулий день і ніч.

Вже спускаючи воду, вона крізь забитий ніс і туалетні аромати відчула запах кави.

«Звідки це: від сусідів?» — сонно позіхнула вона, і раптом її обпекло: «Йолі-палі, у мене ж в хаті Гірой, а я тут роздиркотілася на всю хату, як старий трактор!».

Вона мало не вмерла від сорому.

Пересиділа в ванні під душем хвилин двадцять, поки прийшла до кондиції: врешті-решт, хто він мені такий? І взагалі, я у своїй хаті: що хочу, те роблю!

І вона, набравшись мужності, зайшла в кухню, звідкіля долинав запах млинців.

— Доброго ранку, — ховаючи очі, сказала Аврора. — Вибачте, я зовсім забула про вашу присутність!

— Доброго ранку, Авророчко! До речі, судячи з сьогоднішнього ранку, ваше ім’я вам дуже пасує!

Аврора замислилася: що він має на увазі — ранкову зорю чи залпи крейсера, — однак вирішила промовчати.

— Ласкаво просимо до столу! — сказав урочисто Юстас.

«Взагалі-то, стіл поки що мій!» — подумала Аврора.

— …хоча стіл все-таки ваш («Він Мєсінг, чи що?» — спитала себе Аврора), але я його трохи одомашнив.

«Цікаво, може, він не любить жінок-гніздувальниць не тому, що вони хочуть його обкрутити, а тому, що він сам любить вити своє гніздо? Пусти такого до себе в хату, то він тут іще й яйця відкладе!» — подумала Аврора.

— Не скажу, що я часто готую, але з задоволенням…

— А де ви взяли всі компоненти?

— Тут же до базару два кроки.

— А де ключі взяли?

— Як де? Адже я замовляв вам двері, то лишив про всяк випадок собі запасний ключ…

Аврора сахнулася.

— Жартую! Вони лежали на тумбочці при вході.

«Ну й жартівник!».

На столі височіла гірка великих і тоненьких, як мереживо, млинців. Поряд стояли різні начинки: мед, базарна сметана, масло, шкварки, варення.

Аврора, не вагаючись, підсунула до себе шкварки.

Юстас уважно спостерігав за нею.

Аврора замислилася: може, це психологічний тест?

— Ви що, вивчаєте мене? Яку начинку я візьму, така моя суть?

— А ви вмієте думки читати?

— Ні, я просто математик. У мене з логікою все в порядку. Так що означають шкварки?

— Характер.

— Тобто?

— Той, хто їсть шкварки зранку, має характер.

— А ви?.. Дозвольте, я сама, — і вона зміряла його поглядом. — Ви їсте млинці з медом. Так? Без масла і сметани.

Гірой підняв здивовано брови:

— Припустімо, і що?

— Це означає, що ви — людина, яка дотримується здорового способу життя і… Бере від життя все, що треба, однак при цьому не зловживає. Ну як, вгадала?

— Десь дуже близько… Ви що, психолог?

— Доморощений. А ви?

— А я проходив спеціальний психологічний вишкіл… Розкажіть мені про своє приватне життя! — звернувся він до неї з несподіваним проханням.

— Власне, розповідати нема про що. У мене негативний досвід спілкування з чоловіками. Думаю, у вас також, тільки з жінками, так? Інакше ви були б давно одружені.

— В принципі так і є.

Запала мовчанка.

Аврора з Гіроєм поглинали млинці.

— До речі, ви сьогодні виспались? — аби якось заповнити паузу, поцікавилась Аврора.

— Виспався. Здається, у мене виникла залежність від вашого дивана, — всміхнувся Юстас.

— Це добре, — автоматично сказала Аврора.

— Чому добре? — здивувався він.

Аврора задумалася. Взагалі, вона нічого не мала на увазі, просто ляпнула, аби що сказати. А тепер треба викручуватись.

— Ну-у, — потягла вона час. — Може, на п’яту ніч ви захочете отримати оргазм, від чого я не відмовлюсь. Адже, наскільки я зрозуміла, ми обоє самотні, а природа просить свого…