Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

Вона усміхнулася й знову налила чаю в чашки.

– Наші церковники справді довгенько намагалися зробити так, щоб ми почувалися винними, начебто грішити завжди означало припуститися жахливої моральної помилки… І все це через просту помилку в перекладі…

– Помилку в перекладі?

– Так, оригінальне слово, яке вжив Ісус і яке переклали як «гріх», звучить khtahayn . Воно радше означає «помилка» в тому сенсі, що те, що роблять, не відповідає меті. Так само, коли Ісус говорив про те, що є злом, він вжив слово « bisha », яке радше означає «невідповідний». Одне слово, грішити – насправді означає не «творити зло», а радше «помилитися й відійти від мети».

– Від мети? Якої мети?

– О… в тому-то й річ… – сказала вона, наливаючи чаю в чашки. – Християни, юдеї й мусульмани, безсумнівно, скажуть «Знайти Бога», буддисти – «Знайти пробудження», індуїсти – «Досягнути визволення», інші – «Знайти щастя»… Але, по суті, це, безумовно, майже те саме. Як написано в індійських «Ведах»: «Істина єдина, мудрі дають їй багато імен».

– Знайти щастя, – замислено повторив Джонатан.

Він ковтнув чаю. Той був гарячий, смачний і запашний. Довкола них поволі западали сутінки. Поверхня океану вдалині відбивала останні денні промені, які зафарбовували небо в рожево-помаранчеві відтінки. Сад поринув у дивовижний спокій і дихав безжурністю. Здавалося, що навіть птахи замовкли, насолоджуючись красою миті.

– Тобто ти хочеш сказати, що мій тиждень байдикування вів мене не в потрібному для його досягнення напрямку, так?

– Так. Ти сам це відчув. Відчути це можуть геть усі: нас приваблюють легкодоступні задоволення, і після їхнього споживання – байдуже смакові вони чи тілесні, чи то просто вечір, проведений з пультом для перемикання з каналу на канал – ми зрештою відчуваємо легке розчарування, чи не так? У нас навіть виникає дивне відчуття невдоволення від того, що це задоволення не стало справжньою поживою. Таке відчували всі. У ХVІІ столітті це дуже добре описав Спіноза.

– Якщо його описав Спіноза…

– Ще раз: у цьому немає нічого поганого, просто це не принесло тобі того, чого шукав ти і чого більш чи менш свідомо шукають усі.

На якусь мить Джонатан замислився.

– І… як ти це пояснюєш? – зрештою озвався він.

Марджі глибоко вдихнула.

– Упродовж свого тижня задоволень ти шукав назовні те, що певною мірою могло принести тобі щастя, так? У ресторанах, нічних клубах, крамницях чи ще десь.

– Так.

– Бачиш, ти ніколи не знайдеш щастя назовні. Можеш провести все життя, наздоганяючи цілу купу речей: коли шукаєш у неналежному місці, нічого не зможеш знайти. Все одно, що шукати могилу Нефертіті в Америці.

– Гмм…

– І чим більше задоволень ти отримуватимеш ззовні, тим більше спонукатимеш свій мозок звертатися до зовнішнього світу і там шукати джерел втіхи. За будь-яких обставин наш мозок справді схиляє нас робити те, що він вважає для нас найкращим. Проблема в тому, що його рішення зумовлені нашим пережитим досвідом. Якщо своєму мозкові ти даватимеш здебільшого зовнішні джерела вдоволення, він дедалі більше підштовхуватиме назовні тебе самого.

Джонатан погодився.

– Очевидно, саме через це церковники тривалий час спонукали своїх адептів віддалятися від пошуків задоволень.

– Так, навіть якщо інколи в результаті це викликало в нас почуття вини. Це не веде і до щастя. Ліпше посмакувати втіху, яку собі забезпечив! Якщо піддався спокусі – насолодися нею!

Джонатан замислено усміхнувся.

– Бачиш, проблема в тому, що задоволення, про які йдеться, ваблять мене. Якщо бути чесним із самим собою, я скажу, що, власне, заради них я гарую. Щоб заплатити за те, що мене вабить. Задля вдоволення частини своїх бажань.

– Авжеж, я не сумніваюся. Як і більшість з-поміж нас. Та оскільки це нас задовольняє неповністю, то після реалізації одного бажання ми одразу ж починаємо прагнути чогось нового, чого доти в голові не виникало. Зрештою це стає схожим на безкінечний біг за вдоволенням бажань, що змінюють одні одних.

– Можливо.

Марджі випила трішки чаю.

– Буддисти добре зрозуміли цей феномен. Вони вважають, що наші бажання є однією з причин наших страждань. Власне, через це вони пропонують позбутися своїх бажань.

– Позбутися своїх бажань…

– Саме так.

– Тааак. Теорію я розумію, а от стосовно практики, то не певен, що прийму цю ідею.

– Чому?

– Маю враження, що саме бажання спонукають мене жити.

– Спонукають тебе жити?