Дэниел Киз - Притулок пророцтв

Вона зім’яла її й швиргонула, ледь не поціливши йому в око.

Кайл підняв карту. «Вежа» над урвищем, пронизана блискавкою. Полум’я, що виривається з верхівки. Люди вилітають з вікон. Деякі вистрибують з вежі.

Він зітхнув.

– Я думав, ми вже дійшли до того, що ти можеш упоратись із зображеннями вогню.

– Справа не у вогні, – сльози наповнили очі. – Я не можу дивитися.

– Спалах блискавки?

Рейвен похитала головою.

– Допоможи мені допомогти тобі. Люди, що вистрибують?

Вона стиснула губи.

– Не мовчи.

Тицьнула в центр карти.

– Вежа.

– Гаразд, що ти асоціюєш із вежею?

– Вона на високому урвищі.

– І що це урвище тобі нагадує?

– Я була дублеркою Фей Данавей у «Пеклі в піднебессі» [48] «The Towering Inferno» (1974) – американський трилер режисера Джона Гіллерміна. . На знімальному майданчику втратила свідомість. Я не терплю висоти.

– Будуй асоціації.

– Не можу.

– Яка справжня вежа на значній висоті налякала тебе?

Рейвен заплющила очі.

– Вейбриджська психлікарня, куди тато вперше мене віддав.

– Так, там є вежа. Що ти пам’ятаєш?

– Щось із загадки. Вежа, звіяна вітрами.

– Ти знаєш, що означає «звіяна вітрами вежа»?

Очі закотилися, видно було лише більмо.

– Я думаю про маму.

Цього він не очікував.

– Кажи.

– Здається, я розповіла їй щось про батька. Вона здуріла. Схопила мене за руку й потягла з собою на парапет. О Господи! Вона веде мене до краю. Вона каже, що світ – обитель зла. Пропонує зустрітися з сестрою-близнючкою в раю. Хапає мене за зап’ясток. Тягне, щоб я стрибнула з нею. Я відхиляюся назад. Мама тягнеться до мене, втрачає рівновагу. Я бачу, як вона падає з вежі. Падає в урвище. Тіло скочується донизу.

– Ця травма викликала в тебе страх висоти.

– З-здається так.

– Знаєш, як правильно називається страх висоти?

Вона похитала головою.

– Перша частина назви схилу, на якому стоїть Парфенон. Акрополь. Акро…

Рейвен витріщилася на нього.

– Як акробат?

Кайл усміхнувся, уявивши, як стоїть і хитається на мотузці.

– Так, «акро» від грецького слова «акрос», що означає «підніматися». Страх висоти називається акрофобією. Самогубство твоєї матері та твоя ледь не смертельна ситуація були такими травматичними, що ти заховала їх за образом звіяної вітром вежі. Що створило страх висоти.

– Ти ж не лікуватимеш мене висотою.

– Спочатку зображеннями. Ейфелева вежа. Пізанська вежа. Погляд униз із верхівки Емпайр-Стейт-Білдинґу. Ти відтвориш сцену з «Пекла в піднебессі». Тоді піднімешся зі мною на дах лікарні.

– …чорта з два піднімуся!..

Вона скинула все – папери, файли, ручки й олівці – з його столу на підлогу.

– …якщо захочу ширяти, я просто шмалі курну…

Кайл натиснув зумер. Гаррі вивів її з кімнати. Коли вона щезла за дверима, лікар дістав диктофон. Увімкнув. Вимкнув. Знов увімкнув.

«З’явилася й друга фобія Рейвен. Акрофобія. Пов’язана з самогубством її матері, яка також хотіла вбити і її саму, стрибнувши з парапету Вейбриджської психіатричної лікарні. У її маренні вона на знімальному майданчику фільму «Пекло в піднебессі». Буде важко – якщо взагалі можливо – знизити її чутливість за допомогою швидкої імплозивної терапії через зображення чи візуалізацію. Мушу знайти інший спосіб».

Він довго дивився на карти Таро на столі. Тоді зсипав їх назад у шухляду.

Окрім зіжмаканої карти, якою вона в нього кинула. Вежа.

Саванна, штат Джорджія – Колумбус, штат Огайо

Фатіма довго роздивлялася профіль Рашида, поки вони їхали в орендованому червоному «Ягуарі». Він поводився як справжній джентльмен, проте косі погляди час від часу видавали його очевидний інтерес. Вона зловила себе на тому, що притискає обидві ступні до підлоги, тиснучи на уявну педаль гальм.

Перш за все вона повинна утримуватися від власних бажань. Її вразили розвіддані, які Рашид отримав на військовій базі «Гантер». Вони простежили за посилкою через кордон з Мексикою в Техас. Поїздом з Браунсвілля до Колумбуса, тоді до Кента. Вона підозрювала, що туди Алексі й подався б, та наразі тримала цю здогадку при собі. Якщо сибірка вже в Алексі, він шукатиме Рейвен, щоб дізнатися решту пророцтв Тедеску.

– Мусимо перепочити перед тим, як рушимо в Кент, – сказав Рашид. – Сьогодні ввечері вже нічого не встигнемо зробити. Знімемо номер у готелі й відпочинемо.

– Це була моя помилка – так швидко відправити сибірку.

– Що написав Він, – процитував Рашид, – Те уже основа Життя твого; що ж мовиш ти – полова…