Дэниел Киз - Притулок пророцтв

За десять миль [46] Близько 16 кілометрів. від Вейбриджського університету, проїжджаючи через міст, він почув голос позаду.

– Хто ви?

– Лікар Мартін Кайл.

– А, так. Я наче бачила вас із екскурсійною групою, коли та жінка стояла в черзі по квиток до Колумбуса. Я вас знаю вже давно, ще коли ви проходили повз моє лікарняне ліжко в афінській божевільні й навіть не дивилися на мене. Ота ваша гостра борідка тоді ще не була сивуватою.

– Я, напевно, працював замість когось. Я вас би запам’ятав, якби був вашим лікарем.

– Чому я з вами?

– На рейсі з Афін у вас почалася істерика. А я психіатр, тож потурбувався про вас. Чому ви подорожуєте з паспортом і водійським посвідченням Марші Вудс?

– Не знаю, про що ви говорите.

Він розповів їй про те, що сталося на літаку.

– Я нічого з цього не пам’ятаю. Я божевільна?

– Я вас дещо запитаю, – сказав він. – Ви вже раніше бували в лікарнях для психічнохворих?

Дівчина кивнула.

– У Вейбриджській.

– І як ви зараз почуваєтеся?

– Відчуваю себе несправжньою. Наче я десь поза своїм тілом, дивлюся на себе й чую себе, ніби я хтось інша.

О Боже. Дисоціація може вказувати на кілька психічних розладів. Але він не її психіатр, тож не має наміру втручатися.

– Ще щось?

– Іноді мені здається, що світ несправжній, і я живу в сні чи в кіно.

Кайл простогнав. Дереалізація ще більше все ускладнює. Він відвезе її в безпечне місце і вмиє руки.

– Куди ви мене везете?

– До мотелю Вейбриджського університету.

Вона сіла рівно.

– Навіщо?

– Я член викладацького складу медичного коледжу. Там я практикую.

Коли вони переїжджали через міст над річкою Огайо, дівчина вхопила його за руку.

– Ось воно!

Кайл вгатив по гальмах. Дівчина витріщалася на вежу в стилі вікторіанської неоготики. Він часто їздив повз закинуту будівлю Вейбриджської психіатричної лікарні.

– Ще кілька років тому там була психлікарня.

– Я знаю, – сказала вона.

– Звідки?

– Я колись там лежала.

Він вирішив не заглиблюватися в цю тему. Не зронив ані слова, доки вони не заїхали на паркінг університетського мотелю.

– Я сходжу замовити вам номер.

– Не лишайте мене. Мені не можна лишатися самій!

– Вам же треба десь поспати.

– Лишіться зі мною!

– Ось моя візитка. Я живу неподалік. Дзвоніть, якщо я вам знадоблюся.

– Ви ж мій лікар! Не кидайте мене!

– Я не ваш лікар. Я просто надав вам допомогу у невідкладній ситуації.

– Ця ситуація не завершилася.

– Слухайте, я часто лишаю тут пацієнтів, які приїхали здалеку. Мене знають. Це не проблема. Але потрібно сказати ваше справжнє ім’я. Як вас звуть?

Незнайомка вагалася.

– Здається, Нікі… Аптерос.

Він скривився від згадки храму Ніки Аптерос, але допоміг їй дійти до вестибюлю і зареєстрував її під цим ім’ям.

– Ходімо зі мною в кімнату, – попросила вона.

– Це не найкраща ідея.

– Просто, щоб перевірити. Я не тягтиму вас у ліжко, якщо ви через це хвилюєтеся.

Саме через це він і хвилювався, проте заперечно похитав головою.

– Добре. Швидко роздивимося, – він перший зайшов у номер і ввімкнув світло. – Бачите? Жодних привидів.

Коли Кайл повернувся до виходу, Нікі обхопила його руками й припала в поцілунку. Він відштовхнув її.

– Не кидай мене. Ти мусиш дещо знати. За мною полюють і хочуть убити.

– Хто?

– Мене хоче вбити «Сімнадцяте листопада».

Кайл згадав капітана Еліаде, який допитував його після лекції в Афінах. Постійні згадування «Сімнадцятого листопада».

– Їх же спіймали.

– Алексі та друге покоління – ні. О Господи! Я пробовкалася.

– Та вже. Мені цікаво.

– Я розмовляла з містером Тедеску перед тим, як його вбили.

– Ясоном Тедеску? Він викладав у мене в університеті. Звідки ти його знала?

– Була його студенткою. Він викладав у мене акторське мистецтво. Я бачила, як його вбили в Афінській психлікарні. Він говорив про «Сімнадцяте листопада».

– Як передали в телевізійних новинах, під час рейсу, «Сімнадцяте листопада» було знешкоджено.

Нікі широко розплющила очі.

– Що не так?

– Люди намагалися змусити мене щось згадати. Тепер друге покоління «Сімнадцятого листопада» і МЕХ збираються напасти на Сполучені Штати. Вони полюють на мене.

– Навіщо ти їм потрібна?

– Я була однією з них. Мусите мені повірити. Тепер, коли я в Сполучених Штатах, то становлю загрозу їхній терористичній операції.

– Добре. Переночуй тут, виспись. Зранку ми повідомимо у відповідні органи.