Максим Кидрук - Доки світло не згасне назавжди

Руті аж зуби звело від жорстокості й байдужості, що крилася за його словами.

– Я не за Лару переживаю. – Вона задихалася чи то від швидкої ходьби, чи то від люті, чи то від того й того водночас. – Він збив нареченого моєї сестри!

– О, курва… – На кілька секунд Божинда затих, а потім його голос зазвучав інакше, гучніше та стурбованіше: – Але ж ти сказала, що він був із тобою, правильно? У понеділок після обіду. Я правильно зрозумів? Увесь вечір, так? – Рута не видала жодного звуку. – Алло… Алло!.. АЛЛО!

Останнє слово секунду бриніло в динаміку, після чого дівчина, не попрощавшись, розірвала зв’язок.

Зрозумівши, що дійшла майже до старого автовокзалу, Рута спинилася й розгублено повела головою. То був один із тих моментів, коли просто втрачаєш лік часу. Думок стало забагато, в голові гуло, начеб у вулику.

(його ніхто не бачив за кермом)

(порадив відігнати машину за місто)

(щоб потім говорити, ніби її вкрали в неділю)

Як вона не здогадалася раніше? Ретроспективно це здавалося таким зрозумілим, що дівчина почувалася дурепою.

Вітер куйовдив волосся. Відгортаючи його з обличчя, Рута спробувала навести лад у думках. Отже, у понеділок, приблизно о п’ятій, Лара збиває Іллю Ісаєва, втікає з місця події, тоді відганяє автомобіль за місто та кидає його там. У вівторок поліцейські знаходять машину і, попри польські номери, з’ясовують, що саме Лара сидів за кермом. У середу на світанку Лару арештовують, він розповідає, нібито його «мерседес» напередодні вкрали, а ще про те, що має алібі. Так Гайдаш дізнається про Руту й відразу прямує до школи. Навряд чи слідчому було відомо, що в одинадцятикласників завтра екзамен і що після першого уроку дівчина піде зі школі. Він зловив її випадково, лише тому, що дуже поспішав. Але чому? Рута насупилася. Чому Гайдаш так квапився до школи, хоча, формально, без дозволу батьків не мав права з нею розмовляти?

Відповідь була очевидною: слідчий хотів поспілкуватися з нею першим, до того, як це зробить Ларин адвокат.

Руті набридло відгортати волосся, вона повернулася обличчям до вітру й застигла, затуливши нижню частину обличчя долонями. Вона збрехала слідчому, нібито Лара провів другу половину понеділка з нею. Що це означає? Вона забезпечила хлопцеві алібі? Ні. Це не був офіційний допит. Рута не знала, як це правильно сформулювати, проте відчувала, що її слова не мали юридичної ваги. Якщо те саме у неї запитають іще раз, вона обов’язково скаже правду, розповість усе, як було. Крім того…

(і він поїхав, так?)

(так)

(що за машина?)

…Гайдаш із легкістю викрив її брехню. Навмисно повів розмову так, аби Рута обмовилася, ніби в понеділок Лара приїжджав до неї на машині. Хлопець не міг приїхати, оскільки його «мерседес» начебто вкрали. Слідчий зрозумів, що Рута каже неправду, а отже, Ларине алібі – не більше ніж вигадка, відповідно, хлопця, попри її брехню, повинні визнати винним. Сам того не усвідомлюючи, Гайдаш допоміг їй: дівчина припустилася жахливої помилки, проте зрештою наче й не зраджувала сестру.

Отже, все гаразд, так?

Рута мружилася проти вітру. Залишався ризик, що про її спробу прикрити Лаврика хто-небудь дізнається. Майже хвилину дівчина прокручувала цю думку в голові та зрештою відкинула її. Хто? І звідки? Навіщо капітанові Гайдашу оприлюднювати неофіційну розмову з одинадцятикласницею? Якщо її викличуть на офіційний допит, Рута відмовиться від своїх слів, заперечить усе, що виклала слідчому сьогодні, та й по всьому.

Дівчина повільно видихнула. Отже, все добре, правильно? Усе гаразд?

Ось тільки чому вона почувається так, нібито земля вислизає з-під ніг?

«Треба поговорити з Інді», – опустивши нарешті руки від обличчя, дівчина швидкою ходою закрокувала додому.

Удома Індії не виявилося. Рута промчала коридором, ускочила до своєї кімнати й застигла, втелющившись у порожнє незастелене ліжко. На кріслі та підлозі валялися її білизна й одяг. Дівчина посунула вбік стулку відкотних дверей і зазирнула до шафи. Цілковитий безлад. Рута здогадалася, що то Інді шукала, у що вбратися. Від’їжджаючи з Тернополя, вона не захопила із собою речей і тепер вирішила взяти що-небудь із гардероба Рути – розміри у них майже збігалися.

Але куди вона могла піти?

Дівчина поспіхом згребла одяг, сяк-так заштовхала його до шафи, а тоді заглянула до спальні батьків. Також порожньо, хоча Рута знала, що цього дня в матері не було чергування й вона мала б залишатися вдома. Напевно, вони подалися кудись разом, ось тільки Рута не уявляла куди й не розуміла, чому Інді так квапилася. Григір зазвичай на обід не приходив, тож спитати не було в кого.