Максим Кидрук - Доки світло не згасне назавжди

Відповіла Аміна:

– У поліції.

Дівчина на автоматі повторила:

– У поліції?

– В обласному управлінні.

Рута почула, як зі спальні з’явився батько, завмер за її спиною. Потім запала мовчанка. Тиша тиснула на вуха, як вода.

– Так довго? – запитала Рута.

– Сьогодні вранці арештували водія, який був за кермом тієї машини.

Рута не знала, як реагувати. Вона лише раз зиркнула на сестру й одразу ж відвела погляд, немов обпеклася, проте цього виявилося достатньо: відчуття провини, як голодний паразит, заходилося пожирати її зсередини.

Інді роззулася та пройшла повз сестру до її кімнати. Рута, даючи дорогу, відступила до зали. Аміна продовжувала стовбичити в коридорі з таким виглядом, нібито випадково потрапила до чужої квартири. Не рухалася. Руті від хвилювання перехопило подих, вона завмерла та відчайдушно прислухалася, намагаючись почути, як сестра перевдягається, одначе з кімнати не долинало жодного звуку. Інді просто стояла за дверима.

Якийсь час нічого не відбувалося, потім двері Рутиної кімнати рипнули, Інді випливла в коридор і, наче сновида – зі скляним поглядом, перемістилася до зали. Рута позадкувала. Наступної миті коліна немовбито розплавилися, і дівчина безсило опустилася на диван.

Інді наблизилася впритул, нависла на нею.

– Ти знала?

Рута примусила себе підвести голову й поглянути сестрі в очі. Їй вистачило клепки не ляпнути: про що? Зіниці Індії нагадували калюжі темряви посеред почервонілих від плачу білків. Рута подумки переконувала себе, що не повинна почуватися винною, та її щоки однаково спалахнули.

– Ти знала? – повторила Індія.

– Ні.

– Не бреши!

Інді скидалася на бліду ляльку, що виглядає з дна колодязя. Рута потупилася та вдихнула так, ніби збиралася пірнути по неї.

– Я кажу правду.

Старша сестра надривно засопіла. Кілька довжелезних секунд панувала тиша, Рута весь цей час не дихала, та зрештою, не стримавшись, обізвалася. Вона мусила говорити просто для того, щоб не задихнутися.

– Я не знала. – Вона підняла руки, наче людина, що здається. – Присягаюся, не знала. Звідки я могла…

Краще вже було мовчати. Інді розлючено перебила її:

– Коли ти побачила відео? Ти ж бачила його, так?

Рута відповіла до того, як зрозуміла, до чого хилить сестра:

– Сьогодні вранці. Коли була в школі. Мені показала…

– І ти не впізнала машину?

Рута хотіла підвестись (їй не подобалося дивитися на сестру знизу вгору), проте не наважилася.

– Впізнала, – неохоче визнала вона.

Індія схлипнула, притулила долоню до рота.

– До тебе приходив слідчий, – проштовхнула крізь пальці вона.

Рута не була певна, що правильно почула запитання, але про всяк випадок відповіла:

– Так.

І відразу відчула, як сестра напружилася, начеб летіла на санках із крутої гірки та приготувалася до несильного удару біля її підніжжя.

– Що він запитував?

Отже, Гайдаш таки розповів. Рута опустила голову. Було боляче витримувати погляд очі в очі.

– Не мовчи, – хрипнула Інді. По щоках скотилися сльози. – І дивися на мене.

Рута не могла витиснути із себе жодного слова. Сестра зробила це замість неї:

– Він запитував, чи були ви разом того дня, коли… – Індія зненацька гучно кавкнула, як людина, що вдавилася й ось-ось почне задихатися, – коли загинув Ілля, так?

Відчуття, нібито повітря перетворилося на скло, повернулося. Рута неохоче кивнула.

– Що ти йому відповіла? – Інді важко дихала.

До Рути остаточно дійшло, який усе це має вигляд в очах сестри, і вона зблідла, зблідла так, що побіліли навіть очі.

– Ні, Інді, ні! Ти не зрозуміла! Я не намагалася його захистити!

Індія немовби відкотилася кудись усередину себе.

– Тоді чому ти сказала, що він був із тобою?

– Я не сказала… Тобто я ненавмисно!

– Не можу повірити. – Сльози прокладали шлях крізь товстий шар тоналки, залишаючи на щоках сірі сліди. – Чому?

– Він попросив мене, але послухай, вислухай мене, коли він просив, я ще нічого не знала, він просто… ну, я прокрутила відео, лише коли інспектор пішов, – через хвилювання Рута сплутала слідчого з інспектором, – я не знала, що це Лара, я ніколи не змогла б…

– Ну то й що?! – голос Індії зірвався. – Ти ж упізнала машину, ти сама щойно про це сказала! Чому ти не наздогнала слідчого, коли усвідомила, що твій Лара вбивця? Чому не зателефонувала до поліції?! У тебе був цілий день! Чому ти просто сиділа тут і нічого не робила?! Чому не зателефонувала й не розповіла мені?!