Люба Клименко - Ієрогліф кохання

Це була таємниця. А Франсуа не любив таємниць...

Від усіх цих переживань у нього розігрався апетит. Він покинув свої вправляння, перевдягнувся і поїхав на двадцятий поверх.

«Та-а-ак... Це вийшла ще більша лажа, ніж якби я вчилася танцювати в групі з молоденькими гнучкими газель-ками», — думала вона, запихаючись круасаном у французькій буланжерії на двадцятому поверсі.

Це ж треба було так втратити пильність! І що він про неї подумає — цей представник авіакомпанії Франсуа Бессон? (Вона вже встигла прогуглити його ім’я, після того як знайшла його в книзі пожильців — за тією самою схемою, що й він знайшов її.)

І чого їй так не щастить?

Христя сумно проковтнула другу половину круасана.

Вона хотіла якось відволікти себе, тому втупилась у французький журнальчик, поглинаючи незаплановану порцію калорій, проте перед очима стояла та сама німа сцена: підняті догори, як по команді, голови і чи то здивовані, чи то вражені, чи то осудливі, чи то презирливі чоловічі погляди.

А той її вигук спересердя: «Чого вирячилися, козли безрогі!», — здається, був «не в тему». Вона їх добряче налякала. Слава Богу, що вона це вигукнула своєю мовою. Але ж вони, по суті, не винні в тому, що прийшли в гості до голомозого естета, а нарвалися на неї!

Христя запхала собі в рота половину наступного круасана, і в цей момент в буланжерію зайшов голомозий естет, вилизаний і бездоганний.

Христя нервово смикнулася, рвучко вдихнула ротом повітря і... поперхнулася.

Вона відразу зрозуміла, що не просто поперхнулася, а вдавилася.

До неї підбігла офіціантка і почала маленькими кулачками молотити її по спині. Але це не допомагало.

Тоді вона відчула, що хтось обхопив її ззаду попід груди, підняв і різко стиснув так, що булочка вилетіла з її рота мокрим безформним кавалком.

Вона безсило опустилася на стілець. Офіціантка гладила її по голові. Христя звела затуманений погляд на свого рятівника.

Це був голомозий естет.

«Знову він!» — тільки й спромоглася подумати вона.

Франсуа лежав у ліжку і, дивлячись у стелю, думав про те, що сталося. В нього було дивне відчуття. Він, безперечно, дико пишався собою: сьогодні він врятував життя людині. Сьогодні він став героєм, нехай навіть у межах маленького ресторанного товариства. Курси першої медичної допомоги, які він проходив в університеті, знадобилися.

Так, він був задоволений собою.

Але його бентежило інше.

Його бентежило те, що він згадує не сам по собі геройський вчинок, а лише один короткий епізод.

Коли він побачив, що Христя справді задихається, він підскочив до неї, обхопив її руками попід груди і різко стис грудину. Безрезультатно. Тоді він стиснув її ще агресивніше. Шматочок їжі вилетів з рота. У цю мить жінка безсило повисла на його руках: у неї підкосились ноги. І в цю саму мить... він відчув доторк її грудей і аромат спітнілого жіночого тіла. Так, це був не запах, це був аромат. «Напевно, саме так вона пахла, коли танцювала, а точніше, уявляла собі, що танцює арабський танець на своїй терасі», — промайнула в його голові абсолютно недоречна думка.

Тепер, лежачи у ліжку, він сконцентрував свою увагу на фалангах великих пальців руки. Вони досі пам’ятали той доторк. Саме на них опустилися її груди, коли тіло безпорадно обм’якло.

Франсуа ще раз зробив те, за що картав себе ось уже півгодини. Він підніс руки до носа і вдихнув аромат, що лишився на них. Він ніколи не чув, щоб жінки так пахли. Принаймні його жінки так не пахли.

Франсуа відчув збудження. Воно було цілком недоречним.

Він підхопився з ліжка, підскочив до комп’ютера, зайшов у свою електронну скриньку і блискавично написав:

«Дорога моя Марі,

я не можу дочекатися нашої зустрічі у п’ятницю ввечері.

Франсуа»

Він дивився на невідправленого листа, вагаючись, чи дописати те, що він відчував. Те, що він хотів дописати, він ніколи не казав своїй подрузі. Взагалі нікому. Тим більше нікому не писав.

Але в цю мить йому до безтями захотілося це зробити.

Він зважився і надрукував:

«Я тебе дуже хочу».

І рішуче натис на «send».

Усю неділю вона провела в ліжку. Боліло тіло, під грудьми був синяк. Паморочилося в голові. І взагалі було жахливо гидотно на душі.

Учора був жахливий день, який хотілося викреслити з пам’яті. Це було непросто. Перебування в чужій країні означало для неї культурну ізоляцію, і їй не було з ким не те щоб поспілкуватися, а й просто розвіятися.